У Кропивницькому розгорнули експозицію, присвячену відомій актрисі та театральній діячці (ФОТО)
В обласному художньому музеї розгорнули експозицію «Неймовірна зустріч», присвячену 165-річчю від дня народження видатної української актриси та театральної діячки Марії Заньковецької (1854-1934), передає CBN.
Як розповідає науковий співробітник музею Анна Недлінська, Марія Костянтинівна Заньковецька (справжнє прізвище - Адасовська, псевдонім Заньковецька пізніше взяла від назви Заньки - свого рідного села) народилася 22 липня 1854 року в селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії у багатодітній родині дворянина Костянтина Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Нефедової. Десятирічною дівчинкою розпочала своє навчання у приватному пансіоні Осовської, що знаходився в Чернігові. Знання давалися їй з легкістю, була вправна у всьому за що бралася, але найбільше за все любила імпровізувати з подругами на уроках танців чи занять пантомімою. Дівчатка навіть ставили невеличкі п’єси, етюди та самі виконували їх. Тож талант майбутньої актриси проявився з ранніх літ.
Протягом життя Заньковецьку супроводжували неймовірні зустрічі, що ставали початком народження надзвичайних артистичних образів, творчих підйомів, міцних дружніх стосунків та палкого кохання.
Зі спогадів Марії Старицької можна уявити одну із перших ролей Заньковецької, яку вона переконливо зіграла в сімейному колі, надихнувшись зустріччю з літньою поміщицею, яка часто приїздила до її батька. Це був образ, який схожий на гоголівську Коробочку. Майбутня актриса зладнала собі костюм, насурмила брови, напудрила волосся, нап’яла на голову капелюшок, прикрила обличчя вуаллю і з’явилася перед батьком. «Ро-зо-ря-ють, ро-зо-ря-ють!», – почули батьки із сусідньої кімнати знайомий голос усім набридлої поміщиці. Потім полилися охи та нарікання на дітей. Дівчина так скопіювала жінку, що навіть батько спочатку не пізнав її, аж коли Марійка весело розсміялася, усі зрозуміли, що то за «поміщиця».
Далі Заньковецька пережила на сцені багато ролей. Формувалися образи майбутніх героїнь, коли Марія заходила до кожної оселі Заньків та дізнавалась про біль й радощі життя своїх односельчан, разом з ними глибоко співпереживала ці почуття.
Експозиція «Неймовірна зустріч» складається з двох історично-знакових робіт художника-земляка Володимира Федорова (1920-1986) – «Корифеї українського театру» (1976) та «Лев Толстой у Марії Заньковецької» (1951). Сам художник дуже любив театр, був частим гостем за кулісами, на репетиціях та виставах.
Саме перша робота - «Корифеї українського театру» (1976) може стати ілюстрацією апогею ще однієї зустрічі актриси, що розпочалася з одруження сімнадцятирічної красуні з молодим офіцером Хлистовим, який спочатку підтримував поривання дівчини до артистичного світу, пообіцяв допомагати їй, а пізніше заявив, що призначення жінки – бути доброю дружиною та матір’ю. Тому Марії довелося боротися за можливість розвивати свій талант та продовжувати навчатись далі. Разом із Хлистовим вона потрапила до Бессарабії, де граючи в аматорському театральному гуртку фортеці Бендери вперше зустріла піхотного офіцера Миколу Тобілевича, який згодом став одним з найвидатніших українських акторів, виступаючи під псевдонімом Садовський. Ця зустріч виявилася фатальною для обох. Саме це знайомство визначило її сценічний дебют в Єлисаветграді 27 жовтня 1882 року, де вона виконала роль Наталки Полтавки за відомим однойменним твором Котляревського. Ця вистава стала для неї своєрідним хрещенням.
«Сценічний псевдонім Заньковецька був взятий саме в нашому місті під час дебюту Наталки-Полтавки в 1882 році в Єлисаветграді. Її тато був суддею, чоловік – військовим, вони вважали акторську гру якимось фіґлярством, несерйозною професію. Щоб не соромити їх, вона взяла сценічний псевдонім. Дебютувала в ролі Наталки-Полтавки за однойменним твором Івана Котляревського в нашому місті, який дав саме точку зародження професійного українського театру. Цією ж роллю в грудні 1922 року вона відзначила в Києві 40-річчя своєї роботи на сцені українського театру і попрощалася з глядачами назавжди», - зазначила Анна Недлінська.
Заньковецька у складі українських труп гастролювала в Петербурзі, Москві та інших містах, незважаючи на всі заборони. Саме під час московських гастролей у 1912 році відбулася ще одна яскрава зустріч Заньковецької з відомим класиком літератури Левом Толстим, коли вона виконувала роль Олени з драми Марка Кропивницького «Глитай, або ж Павук». Письменник був так захоплений грою акторки, що попросив її подарувати йому червону хустку з своїх плечей, яку зберігав до кінця життя. Він високо цінував творчість Заньковецької й шанобливо ставився до неї як до справжнього майстра сцени. Цій зустрічі присвячена інша робота Федорова «Лев Толстой у Марії Заньковецької» (1951). В приглушеному світлі гримерки біля старого дзеркала ми бачимо актрису з букетом рожевих троянд. Навпроти - постать Толстого, який шанобливо піднімає долоню до своїх грудей.
Не стало примадонни українського театру 4 жовтня 1934 року. Поховали її на Байковому кладовищі поряд з Миколою Садовським, але пам'ять про її неймовірний талант, внесок, що вона зробила в розвиток професійного українського театру буде жити завжди.
