Обвинувачена у вбивстві доньки кропивничанка розповіла, що сталося того дня

Перегляди: 4912

Кропивничанка, колишня лікарка-анестезіолог онкодиспансеру Олена Добродій нині перебуває на примусовому лікуванні в обласній психіатричній лікарні.

У листі, написаному на прохання CBN, вона розповіла, що сталося у день вбивства.

Ви є у Telegram? Підпишіться на наш телеграм-канал, там ми часто повідомляємо те, про що на сайті не пишемо: https://t.me/cbnua

https://cbn.com.ua/2021/04/15/olena-dobrodij-yakshho-katyu-vbyla-vse-taky-ya-to-hotila-b-znaty-tse-napevno/

Наводимо її відповідь: «Вранці 8 грудня 2017 року я прокинулась, зібрала молодшу доньку до садочка, чоловік зробив мені й собі каву, ми випили, вдягнулися. Потім він змусив мене сісти за кермо автомобіля і відвезти Софію до садочка, який знаходиться на кінцевій автобусній зупинці, а ми жили близько передкінцевої. Я завели доньку до садочка, чоловік пішов на маршрутку, щоб потрапити на роботу.

Потім я повернулася на автомобілі додому. Старша донька Катя ще спала, тому що їй до школи потрібно було на другу зміну. Щоб не шуміти, я пішла до себе в кімнату.

Близько дев’ятої донька прокинулася, пішла до вбиральні. Я теж встала і пішла на кухню та розігріла сніданок вона поснідала, вдягнулась і пішла до школи.

Залишившись сама вдома, я поскладала речі в спальнях, позастилала ліжка і почала пилососити. В цей час до будинку зайшов сусід Дмитро і запитав мене, де мій чоловік. Я здивувалася і відповіла, що, звісно, на роботі. Він вийшов з будинку, а я продовжила пилососити. Потім на мобільний подзвонив мій чоловік, розпитав про моє самопочуття і запропонував мені сходити до когось у гості. Посуд я не мила, тому що в хаті не було води.

Попередньо подзвонивши до сестри чоловіка Тані, яка знаходилася вдома з малолітньою донькою, я забрала Софію з садочка, і ми пішли в гості до Тетяни. Там ми пробули до вечора, а потім на таксі повернулися додому.

Протягом дня я декілька разів дзвонила до неї [до Каті], але вона не відповідала. Ввечері я пішла на зупинку зустріти Катю, але так і не дочекалася. Пішла додому, розбудила п’яного чоловіка, почала дзвонити вчителям, які повідомили, що Каті не було ні на уроках, ні на гуртку з додаткової англійської. Обдзвонили родичів, і всі почали шукати Катю.

Ввечері телефон у Каті був уже не доступний. Повідомили в поліцію і продовжили пошуки.

Мене всі ці події привели до шокового стану. В мене і так у зв’язку з хворобою відмічалася розсіяність уваги та погіршення пам’яті, загальмованість реакцій і дій.

Далі були обшуки, допити, погрози, арешт. Потім досудове слідство тривало більш трьох років…»