Будинки та дороги з могильних плит - радянська економія у Кропивницькому

Будинок за адресою вулиця Велика Перспективна 11/11, на перший погляд, ззовні зовсім не відрізняється від інших п'ятиповерхівок, якими переповнений Кропивницький. Цегляні стіни, по якій де-не-де в'ється виноград, орнамент з балконів та фундамент із гранітних плит. На них уважне око може помітити цікаві візерунки, які прикрашають окремі брили. Не декор, адже чому тоді вони так хаотично вигравіювані? Пильніше придивившись, у візерунках можна впізнати літери івритського алфавіту. Букви складаються у слова, а ті у фрази – епітафії.

Будинок стоїть на фундаменті з могильних плит.

[gallery type="square" td_gallery_title_input="Могильні плити у фундаменті будинку. Фото: Олена Павлюк" ids="164742,164743"]

Могильні плити у фундаменті будинку. Фото: Олена Павлюк

Приклади використання у будівництві могильних плит не поодинокі в Україні. Наприклад, у Сімферополі була поширеною практика використовувати у будівництві караїмські надгробні плити. Таких будинків у місті – десятки. Могильні плити також знайшли у стінах будівлі залізничного технікуму та Університету Ярослава Мудрого. Камені з могил використовували навіть при будівництві дитячого табору «Артек».

У Луцьку під час ремонту житлового будинку знайшли залишки єврейських могильних плит. Вони – не єдині, знайдені у спорудах міста. А у Львові брили з єврейського кладовища знаходили не лише у будинках, але й у бруківці у самому центрі міста. Загалом на Янівське кладовище звезли 200 надгробків, які знайшли на вулицях Львова.

Негативно виділився і Кропивницький. На плитах фундаментів кількох корпусів будинків у районі 5/5 чітко можна розгледіти написи, зроблені їдишем та кирилицею. Деякі навіть можна спробувати прочитати.

[gallery type="square" ids="164738,164744,164741"]

Могильні плити у фундаменті будинку. Фото: Олена Павлюк

Але не будинками єдиними. Уламки надгробків – цього разу православних – можна знайти й у бруківці по вулиці Вокзальній. Ходять чутки, що частина дороги по вулиці Євгена Маланюка також вимощена з могильних плит, проте асфальтове покриття не дає змоги перевірити цю теорію.

[gallery type="rectangular" ids="164737,164739,164740"]

Могильні плити у бруківці по вулиці Вокзальній. Фото: Олександр Пасічняк

Як розповів журналістці CBN дослідник некрополів Олександр Пасічняк, особливо популярною подібна практика була у 30-х роках минулого століття. Приклади подібного будівництва можна спостерігати у багатьох населених пунктах нашого регіону. Найчастіше брали надгробки з єврейських могил, бо вони за своєю формою найбільш були придатні для будівництва, у той час, як серед православних переважали надгробки у вигляді хрестів. Хоча наприкінці 19 ст. - початку 20 ст. відбулася певна уніфікація надмогильних плит.

«У Єлисаветграді були два іудейських кладовища. Але також на Кущівському кладовищі я знаходив пару могильних пам'ятників, які нагадували єврейські. Адже не всі євреї були іудеями. Тих євреїв, які були атеїстами, могли не ховати на іудейських кладовищах. Ці могильні плити могли взяти з кладовищ, які знаходилися між сучасними Новомиколаївкою та Некрасівкою. Там було також єдине кладовище, яке було поділене на сектори за конфесійною ознакою: єврейське, православне, магометанське, лютеранське, католицьке», - розповідає дослідник.

За його словами, у жодному документі за період 30-х років він не знаходив прямої вказівки їхати на кладовище та брати звідти могильні камені для будівництва. Це були скоріше приватні ініціативи.

«Чому так? Насамперед, бідність. Брали просто готове, щоб нікуди не їхати й не витрачати ресурси. До всіх цих будівництв залучали й колгоспників. Не знаю по містах, але от у великих селах кожного дня йшла рознарядка: скільки там підвод, скільки людей потрібно та скільки треба добувати каменю, піску та дерева для будівництва. А голови колгоспів, я чув від старожилів, давали пряму вказівку їхати на кладовище і брати звідти пам'ятники та використовувати їх при будівництві», - зазначає Олександр Пасічняк.

Використання могильних плит у Кропивницькому та області було особливо поширене у 1930-х роках. В області могильні плити активно використовували для зведення ферм. Наприклад, використовуючи плити з єврейського кладовища, ферми будували в Аджамці. У селі Якимівка колишнього Маловисківського району з використанням могильних плит побудували школу. А у Дмитрівці Знам'янського району у 1934 році пустили єврейське кладовище на будівництво кінотеатру на місці храму.

«У Кропивницькому у 1944 році розібрали Лелеківську церкву на цеглу, її просто використали для побудови дороги, щоб полегшити просування техніки. Ще коли йшла забудова району Типографії, то зруйнували Биківське кладовище. Але це вже було у 1950-1960 роках. Радянський Союз дуже цим зловживав, - розповідає краєзнавець. - А взагалі будинків з могильних плит може бути набагато більше, просто плити повертали лицьовою стороною всередину.»

Звідки могли взяти плити для будівництва?

«Якщо подивитися карту Єлизаветграда 1913 року, де позначена річка Мотузянка, то її лівий берег цього був усіяний кладовищами. Були вони і з правого боку, але менше. А на лівий берег був усіяний кладовищами аж до вулиці Варшавської. Єврейське кладовище було за залізницею», - розповів краєзнавець Володимир Поліщук.

[caption id="attachment_164746" align="alignnone" width="640"] Карта Єлисаветграда 1913 року авторства землеміра, історика та етнографа Павла Рябкова. Фото: Володимир Поліщук[/caption]

[caption id="attachment_164746" align="aligncenter" width="447"] Карта Єлисаветграда 1913 року авторства Рябкова. Фото: Володимир Поліщук[/caption]

За детальними відомостями про зруйнування єврейського кладовища журналістка CBN звернулася до Бориса Поліщука - робітника, згодом заступника гендиректора залізобетонного заводу, який зокрема досліджував історію його появи та розвитку.

«При мені єврейського кладовища вже не було. Там є поруч інше кладовище, але його ліквідували у 1973 році - на його місці побудували 5 житлових будинків.

Завод почав будуватися у 1945 році руками демобілізованих солдат та жінок. Я прийшов туди працювати у 1960-х роках і про кладовище знаю здебільшого від людей, з якими я працював. Якраз у той час, у 1960-ті, розширювали завод і виробничі потужності.

Щоб випускати залізобетонні вироби, їх необхідно пропарювати у спеціальній камері. Це яма розмірами десь метрів 12 на 6, і глибиною 3 метри. Туди кладуть ці сирі бетонні вироби і пропарюють їх при температурі 100 градусів протягом доби. Ці камери рили при мені, але я тоді ще був рядовим робочим. Знав, але не стосувався цього.

То мені відомо, що коли там рили екскаватори, то знаходили могили, а у них були навіть золоті зуби. І це все вивозили на вулицю Полтавську, де було ще одне кладовище. І закопали це все неподалік Джерела та каплиці Святого Даниїла. Це було десь наприкінці 60-х - початку 70-х років, тих, хто пам'ятає це раніше мене, то, мабуть, в живих їх вже немає», - ділиться своїми спогадами Борис Поліщук.

Чоловік згадує також про систему міжконфесійних кладовищ.

«Ще я колись після роботи ходив по тому кладовищу, там пам’ятники були 1800-х років. Коли будували дитячий садок та житлові будинки, то знаходили там жіноче волосся, кістки, десь ще й залишки одягу були. Там, де було єврейське кладовище, там зараз ПТУ №2, два садки №6 та № 58, які вже не функціонують, а ще 8 п’ятиповерхових будинків», - розповідає дослідник.

Також він пригадує, що могильні плити з кладовища частенько забирали місцеві для власних потреб, це особливо не контролювалося.

«Я отримав квартиру у 1972 році на цьому ж кладовищі. Мій дім стоїть другим на кладовищі, перший стоїть біля училища. Пам’ятаю, недалеко від нас будували ще один багатоповерховий будинок. І якось прийшов до нас у гості мій тесть і давай кричати, що бачив, як діти черепом грали, волосся жіноче на палиці таскали. Отаке було ще», - поділився Поліщук.

Чоловік говорить, що зараз вся вулиця Миру стоїть на кладовищі. Через кладовище проходить також вулиця Варшавська. Де після забудови заводу ще частково залишились фрагменти поховань, їх поступово забудовували житловими кварталами. На сьогодні від тих кладовищ залишилися лише згадки та відмітки у старих картах міста. І, мабуть, могильні плити у фасадах будівель.

Прикладом відновлення історичної справедливості та етичного ставлення до пам'яті є повернення єврейських надгробків, вмонтованих у бруківку, на кладовище у Снятині Івано-Франківської області у травні цього року. Спонсорами робіт виступили ГО «Центр єврейської культури "Жива пам'ять», а також Європейська ініціатива збереження єврейських кладовищ (ESJF). За 5 днів підняли і перенесли на цвинтар близько 300 мацев (надгробків), найстаріша з яких датується 1761 роком. Із мацев та каменів надалі планують звести лапідарій, а також каталогізувати кладовище.

[gallery type="square" td_gallery_title_input="Фото: Україна Інкогніта" columns="2" td_select_gallery_slide="slide" ids="164773,164774,164775,164776,164777,164778,164779,164780"]