Як кропивницький історик і депутат став мінометником у 3 полку ССО

Молодший сержант із позивним «13» служить у Силах спеціальних операцій. У мирному житті був депутатом, у війську виконував бойові завдання, пройшов через поранення і реабілітацію. Сьогодні він – амбасадор ССО. Передає бойовий досвід, ділиться знаннями та надихає силою, вірою й незламністю.

– Ви у ССО з 2019 року. Що привело вас, молодого та вже відомого в місті хлопця, до війська?

– Навчався у Кропивницькому педуніверситеті на історичному факультеті. Був небайдужим до суспільних процесів, особливо патріотичного спрямування. Збирав для ЗСУ різноманітну допомогу, організував парамілітарні курси.

У 20 років вирішив активно долучитися до політичного життя – став депутатом Кропивницької міської ради. Наймолодшим у тому зібранні. За три з половиною роки вдалося реалізувати цікаві ініціативи. Одночасно все глибше занурювався у військову тематику – тривала АТО, багато знайомих пішли у військо. Після трьох з половиною років вирішив: досить депутатства, час долучатися до війська. Для мене служба в ЗСУ – це як індикатор патріотизму. Спершу думав про піхотний підрозділ, де мав знайомих. Але випадково зустрів знайомого спецпризначенця, і в душевній розмові він мене надихнув. Сумнівався, що зможу, але пообіцяв йому спробувати.

– Якими були вимоги до кандидатів в ССО тоді, шість років тому? Можна порівняти з теперішніми?

– Певні моменти з фізичної підготовки вдалось компенсувати іншими якостями. В результаті уклав контракт і став бійцем Сил спеціальних операцій. Потрапив до бойової групи, де опанував усі бойові спеціальності. Саме й це приваблює в ССО – максимальна увага до підготовки та набуття практичних навичок. У нас кожен має вміти все: знати тактику ведення бою, медицину, інженерку, зв'язок, керувати транспортом, стріляти з будь-якої зброї, обслуговувати її і навіть ремонтувати. За ці роки, мабуть, тільки місце механіка-водія танка чи кабіну пілота літака не займав. У складі групи виконував бойові операції.

– ССО асоціює себе зі зграєю, де кожен готовий прийти на допомогу. Як будувалася довіра у вашій групі? Були якісь ритуали або негласні правила?

– Завжди в групі є старші, хто підтягує і навчає молодших. А найсильніший фактор – об’єктивна оцінка ситуації. Ми маємо бути злагодженим колективом і досягати результат разом!

У групі ти дивишся, як ведуть себе інші, і поступово стаєш її частиною. Цей процес триває не один день, але він є незворотнім. Такої братерської підтримки, сили духу та відчуття один одного, як в ССО, я ніде не бачив. Наші групи іноді виступають рятівною паличкою для побратимів з інших родів військ. Згадую випадок, коли в дорозі на завдання отримали інформацію про велику кількість поранених в суміжному підрозділі. Медика в них не було, довелося оперативно в укритті розгорнути польовий шпиталь, надати допомогу. На якийсь час ми стали групою медиків. Це очевидна перевага ССО – кожен із нас веде свій напрямок, але одночасно є фахівцем і в інших дисциплінах.

– Ви часто вживаєте слово «група». Що із себе представляє це об’єднання людей, та які функції на них покладені?

– Лінійні війська воюють ротами чи батальйонами, ми ж виконуємо завдання групами. Про їх склад, чисельність та інші деталі розповідати не буду. Для кожного із нас група є родиною, зграєю в гарному розумінні цього слова. Живемо одним життям, іноді один про одного знаємо більше, ніж наші дружини чи батьки. У групі жарти та підколи переплітаються з підтримкою та довірою. Разом ділимо і радість, і біду.

– Якою була ваша роль у групі, який фах опанував історик за освітою?

– Наша група в одному складі працювала не один рік і зробила багато корисного. Маю звання молодшого сержанта і фактично до поранення був заступником командира групи. За період служби здобув знання, необхідні для кожної бойової посади, яка є у групі. В ССО посади дублюються, тобто старший завжди має розуміти, хто стане на його місце у певному випадку. Пріоритетне значення приділяємо навчанню, причому внутрішня підготовка в ССО є набагато ефективнішою, ніж загальновійськова. Навіть на ротації, прибувши на ПДД, ти постійно в русі, постійно чимось зайнятий. Навчання з медицини, топографії, БПЛА, опанування нової зброї… Це постійний рух, який стає головною і невід'ємною частиною твого життя.

– До речі, повертаючись до навчання, освіти і вашого фаху. Який історичний період особисто вас цікавить найбільше як історика?

– Люблю цю науку. Щодо конкретної епохи, то поглиблено займався вивченням Золотої доби козацтва та подіями під час XIV–XVI століть на сучасній території України – малодослідженим і недооціненим періодом.

– Були ситуації, коли емоції на передовій брали гору?

– Голову завжди треба тримати холодною. В ССО теж цьому навчають. Згадую історію, коли після відновлення група виходила на завдання в зоні бойових дій. Виконали його і спокійно, згідно плану, відступали на позиції. На жаль, нас побачив противник і відкрив вогонь з усього що тільки можна. Спокійний відхід перетворився на перебіжки з укриття до укриття, де нас знову «накривали». У цей критичний момент ми були одним цілим, допомагали один в усьому! І коли вийшли на безпечну територію, переглянувшись, сказали разом: «Як нам цього не вистачало!»

– Бачу, не забобонні, якщо обрали позивний «13»?..

– Абсолютно. Були різні позивні. Крайній із них є цифровим, щоб при перехопленні зв’язку ворог мав менше зачіпок.

– Яка ваша найулюбленіша зброя?

– Міномет. Однозначно, для мене це щось ідеальне і прекрасне. І з калібром 60 міліметрів – хірургічно точний, і 120-й, який знищує все, до чого добереться.

– Перебуваючи на службі в ЗСУ, ви розуміли, що відбудеться повномасштабне вторгнення?

– Ще за місяць до його початку здавалося, що це чергова гра та провокація. Бачили накопичення сил, маневри, навчання, але таке було і раніше, в інших масштабах. Але чим ближче до зловісної дати, тим очевиднішим було вторгнення, мали реальні дані. Безпосередньо 24 лютого 2022 року наша група була на виконанні завдання.

– Ваш бойовий шлях, але не військову кар’єру, зупинило поранення…

– Це був контрнаступ влітку 2023-го. Зачищали один із населених пунктів. Залишилась фінішна пряма із двох будинків, групою зайшли на територію. Чекав другого номера, щоб передати сектор та почати просуватися вперед. Мій побратим, підтягуючись, в метрі від мене підірвався на міні. Тієї ж миті стався ще один вибух, але вже в мене під ногою. Евакуація була затяжною… Друг втратив ногу, а за мою лікарі боролися шість місяців. Врешті, повернувся до війська.

– І продовжуєте приносити йому користь…

– На даний момент не виконую бойові завдання. Групи у тому самому складі вже немає – хтось пішов на підвищення, хтось перевівся в інший підрозділ. Я маю тилову посаду. Багато часу приділяю навчанню новачків: проводжу заняття з вогневої підготовки, планування, розвідки, медицини. В ССО чудово розуміють важливість загальної та фахової підготовки і приділяють цьому величезне значення.

– Маючи знайомих депутатів та інших посадовців, часом не використовували цю опцію для забезпечення підрозділу?

– Ніколи. Наш 3 полк ССО всім забезпечений. Транспорт, зброя, є необхідний захист та екіпірування. А індивідуальні потреби кожен спроможний закрити самостійно. Іноді волонтери підтримують. 
Нинішні Збройні сили – зріз нашого суспільства. Тут зібрані люди різних професій, віку, образу життя. Щодо себе, то жодного разу не вимагав собі якихось преференцій, завжди був нарівні з усіма, їв кашу із загального котла.

– Не здивувалися, коли надійшла пропозиція бути амбасадором ССО?

– Було несподівано, але в певному форматі ці функції виконував і раніше. Нині не в бойовій групі, тож можу відкрити обличчя і вийти в люди. Зустрітися на спортивному заході чи виступити перед аудиторією у ВНЗ.

– Яке це відчуття – воювати не з вогнепальною зброєю, а словами?

– Хочу бути корисним війську там, де потрібен. Обов’язки амбасадора не заважають моїй основній діяльності, а ще допомагають з іншого боку подивитися на формування наших підрозділів.

Декого відлякує абревіатура «ССО», вважають, що це військо для суперменів. Доводиться розвінчувати міф, причому роблю це на своєму прикладі. Так, в ССО не може служити людина з фізичними обмеженнями, але цю опцію можна підтягнути, а все інше фахівці дадуть у навчальних центрах. Головним вважаю мотивацію, потяг людини до нових знань і навичок, її готовність долучитися до наближення нашої перемоги. 
Кожен цивільний має зрозуміти, що його черга служити рано чи пізно прийде. Це наша спільна держава, і нашим обов'язком є її захищати. Тому, користуючись нагодою, раджу кожному самому звернутися до рекрутингового центру ССО, ознайомитися з вакансіями та обрати підрозділ. 

Дмитро Шаповал.

Хочеш приєднатися до Сил спеціальних операцій? Звертайся до «ССО Рекрутинг».

Наші контакти:
    • Сайт
    • Телеграм
    • Телеграм-бот
    • Фейсбук
    • Інстаграм
    • Вакансії
    • Телефон: 0800357174
Адреси:
    • м. Київ, Оболонська набережна, 7, корпус 1
    • м. Дніпро, проспект Олександра Поля, 2
    • м. Хмельницький, вулиця Соборна, 16
    • м. Кропивницький, вул. Віктора Чміленка, 53/35