Ненудний Шевченко, або Як перебороти у школі втому від Кобзаря

«Думки учнів щодо Тараса Шевченка дуже неоднорідні. Є ті, що щиро їм захоплюються. Є ті, хто відверто його не любить. Але всі вони у меншості. Більшість займає утилітарну позицію: учимо, бо треба. Учимо, бо ЗНО, бо програма…»

Ось таке ставлення до Шевченка в учнівської молоді. Його озвучила старшокласниця, переможниця змагань з української літератури від Малої академії наук Анна Холявінська під час круглого столу, на якому обговорювали проблему втоми учнів від Шевченка, а також питання, як використовувати інноваційні технології під час вивчення творчості Кобзаря в школі.

Круглий стіл нещодавно відбувся у Центральноукраїнському державному педуніверситеті імені Володимира Винниченка. Ініціатором його проведення став доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури педуніверситету Григорій Клочек. Обговорити проблему він запросив колег, студентів, вчителів шкіл та учнів. І обговорення вийшло дуже змістовним.

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка[/caption]

Те, що Шевченко у багатьох школярів викликає нецікавість і, як наслідок, втому, відомо давно. Ще в радянській школі з нього зліпили монумент, звели на п’єдестал, сказали, що це «наше всьо» за аналогією з Пушкіним, і проводили добровільно-примусові заходи на 9 березня з обов'язковим покладанням квітів до пам'ятника і читанням віршів серед публіки, що нудьгує. Традиція плавно перетекла в українську школу, де, втім, є багато успішних проектів з подолання стереотипів.

Акцентуємо увагу на дуже важливих висловлюваннях кандидата філологічних наук, доцента кафедри української літератури Оксани Гольник. За її спостереженнями, ще років сім тому першокурсники не відходили від штампів, тепер вони дивляться на Кобзаря, як на особистість, і їх цікавить психологія письменника.

Що ж до відчуття у школярів втоми від Шевченка, на її думку, для цього є кілька причин. Одна з них полягає в тому, що вчителі української мови та літератури, як і всі інші вчителі-предметники – перфекціоністи.

- Вони вважають що їхній предмет треба знати досконало, ідеально. Але література в школі вводиться не для того, щоб діти знали письменників, а щоб ми емоційно, інтелектуально і духовно розвивали наших дітей, - зазначила Оксана Гольник. - Пізнання Шевченка не є результатом, це процес. Процес, який відбувається у кожної людини протягом усього життя. Сприймання Шевченка у 14, 17, 35 і 50 років абсолютно різне. До нього, дійсно, треба дорости.

На переконання науковця, не треба в школі прочитувати і розкривати всі підтексти, які у творах поета відкрили літературознавці:

- Не всі діти стануть фаховими філологами. В першу чергу вони стануть людьми, українцями.

З такою позицією важко не згодитися. Як і з тим, що треба давати дітям більше свободи для виловлювання власних думок і свого бачення поезії Тараса Григоровича. Свіжий погляд учнів на Шевченка може здивувати багатьох вчених.

Як відомо, нова українська школа позиціонує себе як місце, де учні здобувають компетенції, проте мова про них не йде, бо в реальності у школярів єдина проблема – здати ЗНО. Воно тягарем висить як над учнями, так і над вчителями.

- Але ж література – це не математика. Це не сфера розуму, це сфера душі, - наголосила Оксана Гольник.

За її словами, діти на запитання, яку емоцію зобразив автор, починають розповідати, що він хотів сказати. Але ж запитання було не про думки, а про переживання. І це приводить до висновку, що школярі не вміють розкодовувати ці емоції. У них не розвинений емоційний інтелект. А саме це, вважає педагог, треба культивувати в дітях.

Любов до Шевченка не можна змоделювати, каже викладач. Вона приходить з досвідом. Але школа може показати довершеність шевченкового слова, його красу. Процитуємо ще одне висловлювання пані Оксани:

- Одна з моїх студенток читала «Садок вишневий коло хати» і змінила прийменник «коло» на «біля». Раптом зупинилася і каже: «Ні, щось не те». Я кажу: давайте подивимось у текст. І тут студенти побачили самостійно, що, виявляється, кожна строфа має цей прийменник. Я кажу: вчитайтеся. Чому саме цей прийменник? Чому не синонім «біля»? А вони кажуть: «Тому що Шевченко таким чином створював захисне коло. Коло українського світу, в якому кожен українець захищається від усіх негараздів зовнішнього світу». Це пошук, і це відкриття, яке студенти зробили самостійно.

А які думки у студентів? Як розповіла Вікторія Мовсесян, Тараса Григоровича у дев’ятому класі діти вивчають два місяці. Тому навіть відмінники говорять, що він їх дістав. Не через нерозуміння поезії чи важливості постаті Шевченка для української самосвідомості. Його дуже багато. Взагалі є деякий парадокс. З одного боку, 19 уроків – багато. Але цього часу замало, щоб вивчити всі твори, які є у програмі. Виходить «галопом по європах», а не «краще менше та краще».

Її підтримала інша студентка - Сабіна:

- Щоб учні зрозуміли поезію, вчитель повинен пояснити історично-культурний контекст, але можливостей для цього немає через відсутність часу. Який може бути аналіз, якщо на уроці вивчається три поезії – на кожну по 15 хвилин? Немає детального, глибокого розуміння. Фіксуємо якість важливі моменти. Для чого? Щоб склали ЗНО. Ось чим завершується вивчення Шевченка в школі.

Вчителі-словесники теж вказують на неузгодженість навчальних програм з історії та літератури, які позначаються на розумінні учнями літературних творів.

Ми ж нагадаємо аксіому про те, що любов до будь-якого предмета починається з особистості людини, яка його викладає, та її власної любові до того, чому вона вчить. Неможливо зародити в дітях любов до поезії Шевченка, якщо не любиш її сам. А ще важливо вміння надихатися, щоб надихати інших, адже пізнання починається з інтересу.

То як можна змінити ситуацію, подолати «втому»?

На думку Оксани Гольник, треба активніше на уроках використовувати ютубівські ролики. Школярі дуже позитивно сприймають їх, ці відео ламають стереотипи сприйняття Шевченка-монумента.

Ось приклад вивчення біографії Тараса Григоровича.

https://www.youtube.com/watch?v=Ktb-0LRm2Pk

А це - його творів.

https://www.youtube.com/watch?v=niplVutJW2k

А це варто подивитись і тим, хто давно закінчив навчання у школі

https://www.youtube.com/watch?v=rrM8r5MI_0I

На думку першокурсника Максима Брички, треба актуалізувати Шевченка:

- «Кавказ» - це не тільки про те, що було (як говорить Григорій Клочек, це перший у світі антиколоніальний твір. - Авт.), це абсолютне сьогодення. Поезія «Мені однаково» - це відповідь усім тим, хто каже «какая разница». Теми Шевченка перегукуються з тим, що відбувається сьогодні не тільки в Україні, а й усьому світі.

Хлопець рекомендує інтерактивне видання «Шевченко на кожен день з Яніною Соколовою».

https://www.youtube.com/watch?v=B2fszVXWP4k

Ми, зі свого боку, радимо послухати Кобзаря у виконанні видатного українського майстра слова Анатолія Паламаренка.

https://www.youtube.com/watch?v=t9rqFW7-beU&t=83s

Максим зізнався, що йому пощастило - у нього ніколи не виникало втоми від Григоровича. Проблему він теж бачить у радянському міфі про поета. Це такий дід-революціонер у шапці, кожусі і зі сльозами на очах.

- Але чому не подавати Шевченка молодим, як на портреті 1840 року? Шевченко - не пам’ятник, не граніт і не рушник. Він не є трафаретним, картонним. Це різнопланова людина, - висловився Максим. Він нагадав, що у імперському оточенні Петербурга поет не зрікся свого, писав про Україну українською. Один з тодішніх російських критиків зазначив: якщо б «Гайдамаки» були написані російською, їх можна було б зарахувати до числа найкращих російських поем.

Професор Григорій Клочек вважає, що на уроках варто використовувати вау-ефект:

- При вивченні будь-якої поезії ми повинні досягати вау-ефекту. Ще Сухомлинський казав про те, що вивчення літературного твору повинно викликати здивування, радість відкриття.

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Григорій Клочек[/caption]

Григорій Дмитрович навів приклад розбору невеличкого вірша «Злоначинающих спини»:

- Уявіть собі суспільство, яке живе за тими правилами, по які говорить Шевченко. Де не карають тих, хто починає зло, а зупиняють, бо зло породжує зло. Де допомагають доброзиждущим рукам і навчають їх. Де оберігають чистих серцем. Яке це буде суспільство?

Цікаво й те, що Шевченко написав три варіанти цього вірша - його думка еволюціонувала від жорсткого варіанта до більш гармонійного.

На жаль, констатував професор, на уроках літератури не використовують мистецтво повільного прочитання текстів та аналіз окремих епізодів.

Медіареволюція принесла в наше життя гаджети та вільний доступ до великих об’ємів інформації. Але, як будь-яке явище, вона має свій негативний бік. На цьому зупинився викладач кафедри зарубіжної літератури Олександр Ратушняк. Він зазначив, що інформацію можна загуглити, але доступність інформації не дорівнює здатності її опанувати.

- Прогрес впливає на молоду особистість демотиваційно. Надмір інформації призводить до зредукованого мислення, коли думки висловлюються у вигляді смайликів, картинок, фразок, мемів, - констатував учений.

Водночас він упевнений, що ті ж меми можна використовувати, наприклад, на етапі початкового знайомства з Шевченком. Меми – це гумор. А як кажуть психологи, на найсерйозніші речі треба дивитися з посмішкою. Письменники - теж люди, і сміх згладжує кути, перетворює історію на цікаву мандрівку. Мем допомагає подолати дистанцію, часовий бар’єр між учнем та класикою.

Крім того, меми - дотепні загадки. Вони своєю провокативністю спонукають до пошуку інформації. Самостійно отримані знання краще запам’ятовуються.

Меми – це поштовх для розвитку критичного мислення й емоційного інтелекту, про який згадувалося вище.

А ще меми – здорова реакція здорової людини на нав’язування негативних емоцій.

Ось меми на уривок з вірша «Думка» - «…шукає козак свою долю, а долі – немає».

Вірші, у яких козак плаче, взагалі викликають у дітей когнітивний дисонанс, каже літературознавець, адже козак не плакати повинен, а захищати.

Мемами люди реагують на події, що відбуваються в їхньому житті, і в них знаходиться місце Тарасу. Так, під час Революції Гідності Шевченко постав у образах протестувальника: один - з шиною на плечі та будівельною каскою на голові, інший - з битою.

Олександр Грехов зобразив поета в образах Спайдермена, Джека Горобця, Гаррі Поттера та інших облич поп-культури і назвав проект«Квантовий стрибок Шевченка».

Такий модерновий Шевченко не може не зацікавити.

І, безперечно, неможливо не згадати про Шевченка у творчості наших музикантів. Він для них - сучасник, його вірші – втілення їхніх думок і почуттів.

«Піккардійська Терція» створила пісню на вірш Тараса Шевченка «Ой по горі роман цвіте».

https://www.youtube.com/watch?time_continue=47&v=pgcXn9Ok9pc&feature=emb_logo

Гурт «Тартак» включив пісню «Косар» на слова Шевченка у свій рок-альбом «Ввічність».

https://www.youtube.com/watch?v=czeOwkGKDqc&feature=emb_logo

Кузьма Скрябін для проекту «Кобзар. Нові акценти», куди увійшли 14 пісень на слова Шевченка, виконав пісні «Мені однаково» та «Якось-то йдучи уночі».

https://www.youtube.com/watch?v=j6mbUJoLCUA&feature=emb_logo

Гурт «Хочу ЩЕ!» на основі вірша Тараса створив кліп «Тополя», в якому розповідає сумну історію кохання, у якій дівчина відпустила свого коханого на війну, а він не повернувся з фронту.

https://www.youtube.com/watch?time_continue=226&v=6rq5_xnZ7kM&feature=emb_logo

Дітей відштовхують слова «геній» і «пророк». Але вони з гордістю їх вимовляють, коли по-справжньому пізнають Шевченка як особистість, що допомагає нам усвідомлювати нашу національну ідентичність.

Відомий український видавець Іван Малкович якось сказав: «З нього постійно ліпили лише селянського романтика і таврувальника панів, понижуючи образ національного генія до постаті бідного Кобзаря. Скиньте з Шевченка шапку та отого дурного кожуха, як закликав це зробити Драч. Але наша українська література продовжує і далі зациклюватися на образі мученика, затінюючи образ поета».

Проблема залишається. І вона стосується вивчення української літератури як такої.