Ректор інституту «Ельворті» Сергій Дубровський: «Карантин сплутав наші плани»

2210
кількість переглядів
Сергій Дубровський. Фото з Facebook, решта світлин - з сайту ЕТІ

У лютому 2020-го економіко-технологічний інститут (ЕТІ) імені Роберта Ельворті очолив Сергій Дубровський. Йому – 37 років. Він закінчив Національний авіаційний університет, отримавши вищу освіту за спеціальністю «Виробництво, технічне обслуговування та ремонт повітряних суден і авіаційних двигунів». Учився в аспірантурі, захистив дисертацію кандидата технічних наук за спеціальністю «Двигуни та енергетичні установки». Вісім років керував механіко-машинобудівним факультетом Криворізького національного університету.

ЕТІ ім. Роберта Ельворті в 1993 році став першим приватним вищим навчальним закладом області. Він здійснює діяльність за спеціальностями економічного та технічного напрямків.

З 2017 року ЕТІ є активним учасником проектів «Дуальна освіта в діалозі» та «Пілотний проект дуальної вищої освіти в Україні», що здійснюються за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини та за участі Федерації роботодавців України. Заклад співпрацює з провідними підприємствами Кіровоградщини. В інституті запроваджена грантова система навчання: кращі за рейтингом студенти отримають від благодійного фонду «Ельворті» гранти на безкоштовне навчання.

Журналіст CBN поговорив з Сергієм Дубровським про сьогодення інституту та його перспективи.

– Наближається 100 днів від того часу, як ви почали керувати інститутом. Що вдалося, а що ні за цей час?

– Ну, мабуть 100-денні терміни більше підходять для звітів урядів та президентів. Результат роботи в навчальному закладі буде видно по закінченні навчального року чи навіть через два-три роки.

Вдалося, мабуть, найголовніше – зібрати колектив. Якісний, молодий, професійний. Про інші перемоги говорити зарано, вони будуть помітні пізніше.

– А ваші особисті плани? Вдалося їх реалізувати?

– Плани є, але ж знову-таки – планується рік, чи півроку, по плану ми йдемо навіть з випередженням. З особистих планів… Є задача познайомитися з регіоном. Я за цей час побував у більш як 20 школах, коледжах, ліцеях по всій області. Скажу чесно, був приємно вражений. Наприклад, були в школі десь у Новоархангельскому районі (вибачте, ще погано орієнтуюся в географії області, тому не можу точно сказати де саме). Там школі допомагають фермери, є цікаві викладачі, адміністрація. Я там побачив цікавих дітей! Коли школа має додаткове фінансування та якісних, зацікавлених педагогів, то й діти там інші. Замість того, щоб порозмовляти 15 хвилин, як планувалося, ми їм не розповідали про інститут, ми дискутували про майбутнє більше години. І це був діалог на рівних! Оце мені подобається! Вони захотіли приїхати до нас на екскурсію, подивитися наочно на наші умови та можливості.

– Це новий для вас досвід, чи таке траплялося в попередній діяльності у Кривому Розі?

– Новий, звичайно. По-перше, між приватним та державним навчальними закладами є різниця, та і завдання різні. По-друге, ці два регіони відрізняються сильно. У вас в області різноманітні напрямки: від металургії до сільського господарства. Потенціал величезний, але ним не користуються. Маю на увазі, в першу чергу, потенціал абітурієнтів. Ми вивчали це питання, і виявилося, що Кіровоградська область на останньому місці по абітурієнтах, що залишилися. Діти навчаються в школах області, а поступають у навчальні заклади за її межами.

– То, може, це говорить про престижність місцевих навчальних закладів?

– Так, але це не головне. В області для молоді відсутнє комфортне життя. Відсутня будь-яка програма для молоді, яка б могла її зацікавити. Зберегти молодь для області, міста. Давайте будемо відвертими: ми обираємо місце проживання за комфортністю. Потім – майбутня перспектива, і лише потім заклад за якістю освіти. А в області комфортних умов для молоді нема, нема якоїсь програми, що змусить молодь залишатися в своєму регіоні. Я багато був у закордонних закладах освіти: в Німеччині, Польщі, Сполучених Штатах. Там повсюди в невеличких містах рекламують, що «в нас навчатися краще, ніж у столиці». І це не порожні слова, це розроблена на місцевому рівні програма підтримки місцевої молоді. Розроблені програми привабливості для молоді на 10-15 років. Навіть зняті соціальні реклами для місцевого телебачення. Нам такі програми теж дуже потрібні як на рівні області, так і на рівні кожного окремого міста та містечка. Головне – комфортність проживання.

– Ну є ж така теорія, що людина, яка виживає в складних умовах, стає сильнішою.

– Сильна – не обов’язково успішна. Чи може людина ефективно розвиватися, коли доводиться ще й боротися за виживання? Чи зможе вона розвивати свій потенціал? Ось тому я і хотів би бачити якусь чітку програму розвитку області в плані комфорту для молоді. Створення цікавих закладів, потрібної інфраструктури, та навіть заохочення якісь. Ось що повинно бути.

– Повертаючись до навчального закладу: зараз діє карантин. Як змінився навчальний процес? Як живе інститут?

– На жаль, карантин сплутав наші плани. У нас була розроблена чітка стратегія розвитку. Але життя внесло свої корективи: фактично ми втратили місяць, і ще один буде втрачено. Ми змушені були оголосити карантин, тому що виходу не було. Ні в нас, ні в держави. Це обставини непереборної сили.

Але ми перейшли на онлайн-навчання. Перші лекції – викладачі самі адаптувалися, а зараз вже працюють онлайн, за розкладом. Студенти отримують ту інформацію, яка їх цікавить, отримують знання, які їм потрібні.

– Мабуть, в онлайн-режимі складніше контролювати відвідуваність студентів? Контролювати їх працездатність?

– Знаєте, а в нас специфіка трохи в іншому. В залежності від того, навіщо прийшов студент в навчальний заклад. Наш ВУЗ відрізняється тим, що в нас потрібно вчитися. Я з самого початку кажу студентам: «Диплом – то тільки додаток до ваших знань та умінь». Якщо студенту потрібен просто папірець – він до нас не йде. У нас студенти зібрались такі, що бажають отримати знання. Вони розуміють, що саме знання дадуть змогу стати успішним, отримати добре робоче місце та гарну зарплату. Звичайно, ми контролюємо навчальний процес за підключеннями до лекцій та занять. У нас було фактично 100-відсоткове відвідування до карантину, і ситуація не змінилася і зараз. Студенти хочуть вчитися.

– Карантин вплинув на програму дуальної освіти?

– Звичайно. За нашою системою дуальної освіти студент повинен половину часу навчатися за партою, половину – на виробництві. На жаль, сьогодні ми не можемо це робити, бо за наказом ми не можемо їм проводити заняття, а ось на підприємстві вони працювати та навчатися можуть. Є перелік підприємств, де це можливо робити.

– Скільки підприємств зараз надають доступ для дуальної освіти ваших студентів?

– В нас договори з чотирма підприємствами «Гідросила-груп» та «Ельворті-груп». Запропонували приєднатися провідним банкам. Зараз їхні юристи розглядають договір, та, думаю, скоро почнемо співпрацювати і з ними.

– Складається враження, що інститут існує як особистий навчальний заклад Павла Штутмана. Він працює тільки для задоволення потреб «Гідросили» та «Ельворті». Чи не так?

– Це помилкове враження. Але якщо б це було і так, то що тут поганого? Технічна освіта повинна задовольняти потреби виробництва. Якщо є попит на якісного фахівця, а нема де його підготувати, то що робити? Створювати умови для появи такого фахівця! Ось тепер ми можемо підготувати такого фахівця. Для цього потрібно кілька умов: по-перше, в нас гарна матеріально-технічна база (найкраща в місті), а друга умова – викладачі. Чому вони в нас найкращі? Тому що вони всі практики. У нас читають заняття люди, які на виробництві займаються тими самими проблемами. Хто краще практика зможе навчити? Ніхто. І третя складова – якісний підбір абітурієнтів. За рівнем балів ЗНО абітурієнтів ми випередили всі вищі навчальні заклади міста.

Ну і ще одна наочна перевага дуальної освіти: практика відразу після теорії дозволяє визначити якість викладання теорії. А за потреби – коригувати її прямо в процесі. Дуальна освіта більш мобільна в цьому сенсі. Пам’ятаєте жарт про молодого спеціаліста, який прийшов з дипломом на виробництво, а йому кажуть: «Забудь усе, чому тебе в інституті навчили»? Так ось він дуже сумний насправді.

– Ви казали про комфорт для молоді, а вам особисто комфортно в Кропивницькому? Чим він відрізняється від Кривого Рогу?

– Перше і головне: чистим повітрям. Приємно прокидатися зранку і дихати чистим повітрям!

Але до багатьох моментів довелось звикати. Міста дуже різні. За фінансуванням різні – це відразу відчувається. Тут набагато менше розвинута інфраструктура. Ми пішли в кінотеатр, а він не відповідає тому рівню, до якого я звик, пішли в басейн – так само. Тут потрібно щось вдосконалювати. Але, чесно кажучи, місто починає мені подобатися: воно менше, воно компактніше – для життя краще.

Потрібно відзначити і людей, які тут проживають. Люди тут більш дружні, більш згуртовані. Мабуть, саме тому, що місто менше. Люди більше одне одного знають, більше спілкуються.
Кожне місто нашої країни має якусь свою специфіку, і це добре.

А ще тут подобається моєму 12-річному синові.

– Як змінилося ваше життя під час карантину? Чим ви займаєтеся вдома?

– Готувати люблю. Готую разом з сином. Ось зараз закінчується кролик, запечений у духовці, щось нове придумаємо. Мені це подобається.

Ще люблю спорт. Я ввечері виходжу у двір, там турнік, бруски. Ось там і відпочиваю. По-перше робота сидяча, а по-друге, я б не зміг би місяць не виходити на вулицю. Півгодинки чи годинку на майданчику – мені цього достатньо. Тим більше, що роблю я це після роботи, домашніх справ. Зазвичай після дев’ятої вечора там нікого нема, тож умов карантину дотримуюсь.

А ще згадав свої дитячі ігри. Граємо з сином у морський бій, на листочках малюємо, без всяких гаджетів. Ще згадали про шахи, шашки.

– Син навчається в школі, як зараз триває його навчання?

– Зараз навчається дистанційно, і я хочу поставити великий плюс нашій системі освіти в місті. Їм кожен день приходить завдання, кожен викладач має свою сторінку на сайті і дає чітке завдання, визначене за часом, з посиланнями на ютуб-ролик де пояснюється тема. Я вражений, як спрацювали відділ освіти та наша 34-та школа в цих умовах. Я підключений до класної групи у вайбері й бачу, як відбувається весь процес: як працюють вчителі, класний керівник. Вони діток не відпускають. Це подобається.

– Зараз вам складно чи легко жити?

– Зараз мені цікаво! У житті частіше треба робити кардинальні зміни. Коли ти довгий час живеш за однаковим графіком: о сьомій на роботу, о дванадцятій – обід, о п’ятій вечора ти вдома. І коли ти так живеш багато років поспіль – воно стає нормою. Ти перестаєш помічати, що є навколо. Не звертаєш уваги на траву, на квіти, на дітей. Все іде за програмою. І, чесно кажучи, від цього важко відійти. А коли робиш такі зміни в житті, то по-новому починаєш сприймати світ. Починаєш по-новому сприймати життя. Зміни потрібні!

– Через скільки років треба буде змінювати інститут Ельворті?

– Життя покаже. Зараз я розвиваюсь, інститут розвивається. Чим цікавий цей інститут, так це тим, що він змінюється щодня.

– Наприклад?

– Ось нещодавно висадили на подвір’ї інституту парк ялинок. Ми не порушували умов карантину: вийшло два-три чоловіка, посадили десяток ялинок, і ми тепер ходимо по черзі їх поливаємо. І це не кінець – далі ще щось буде.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.