Олег Бондар: «Не використовую для створення героїв риси реальних людей, з Толею був виняток»

922
кількість переглядів
Олег Бондар
Олег Бондар

За даними директорки Українського інституту Олександри Коваль, лише 27 відсотків українців читають книги більше ніж раз на тиждень. Витоки цієї печальної статистики знаходяться ще у жебрацьких 90-х, коли у пріоритеті було нагодувати та одягнути дітей. Про формування потреби читати мова не йшла.

В ЗМІ багато ведеться розмов про те, як відродити в людях любов до читання, і пропонуються різні варіанти. Нам подобається варіант знайомства читачів CBN з письменниками-земляками.

Сьогодні ми знову зустрілися з Олегом Бондарем, відомим в Україні та за її межами майстром пригодницько-містично-детективного жанру. Він автор більше десятка романів, серед яких «Кольцо из склепа», «Врата в преисподнюю», «Убитое счастье», «Посмішка диявола», «Втрачений шанс», «Убивчий аромат цитрусових». Кропивничанам він добре відомий як журналіст «Вечірньої газети», «Народного слова», «Кіровоградської правди», «Голосу України».

– Пане Олеже, нещодавно був опублікований ваш пригодницький роман «Ворожа ущелина». Образ одного з героїв списаний із нинішнього голови Громадської ради при Кіровоградській облдержадміністрації Анатолія Войного. Ви часто використовуєте для створення образів книжкових героїв риси реальних людей?

– Ніколи. З Толею був виняток. Роман я писав ще наприкінці 90-х, коли тільки-но почав серйозно займатися літературою. Тому й використав для свого героя деякі риси зовнішності та характеру Толі, а заразом і кілька історій з його життя.

– Минулої нашої зустрічі ми говорили про перші книги у вашому житті, про казку «Кобиляча голова».  То що ви читаєте зараз та чи є на це час?

– Час є. Але українських письменників я читаю мало. Не люблю читати модне. Лише те, що мені подобається. В мене велика бібліотека і в залежності від настрою я обираю автора.

– Як виглядає ТОП письменників, до чиїх творів ви періодично повертаєтеся?

– Дюма, Верн, Хагард, Сенкевич, Твен.

– Це автори пригодницького жанру. Але ж ви полюбляєте і містику. Ваш роман «Почвара» цьому свідоцтво. Хто з представників жанру містичного детективу вам цікавий?

– Абрахам Мерріт, звісно, Кінг, Кунц, Герберт. Я здебільшого читаю книги зі своєї бібліотеки. А якщо щось сильно захочу, а цього в мене немає, користуюся електронною книгою. Іноді буває такий настрій, що не хочеться читати пригоди чи містику, а тягне на щось страшенно зарозуміле. І тоді я беру чи Бальзака, чи Голсуорсі.

– Наскільки вам цікаві сучасні політичні чи економічні новини?

– Я переважно переглядаю заголовки новин в Укрнеті, щось показує фейсбучна стрічка.

– З цього починається новий день?

– Так. А потім починаю працювати.

– Нещодавно свою книгу презентувала молода кропивницька письменниця. Вона говорила про те, що не може не писати. Проте потреба писати, то лише потреба. Де ви проводите кордон між графоманством та письменством?

– Графоманами для мене є ті, кого ніхто не читає. А якщо твори людини комусь подобаються, то це вже не графоманство. Це вже труд, який комусь потрібний, в автора є талант. Графоманія для мене — це нудний текст з набором квітчастих фраз і повчання. Коли письменник вважає себе розумнішим за читача, мене відвертає від такої літератури. Її якщо й читати, то лише для того, щоб знати, як писати не треба.

– Гессе писав, що написання поганих віршів робить людину набагато щасливішою, ніж читання найпрекрасніших віршів…

– Я люблю читати гарну літературу. Для мене це те, що мене захоплює, де є цікавий сюжет, яскраві герої, де я не заплутуються в реченнях і що не потрібно перечитувати кілька разів, аби зрозуміти зміст. Дуже не люблю модних письменників і кон’юнктурних творів, як то кажуть, на злобу дня. Втім я спостерігаю за тим, що відбувається в українському літературному процесі. Тим більше, що мої книги постійно беруть участь у конкурсах, присутні на книжкових форумах. Переглядаю топи відомих видань, конкурсів, премій.

– То чим, на вашу думку, живе сучасна українська література?

– Українська література дуже різна. Є офіційна, література корифеїв. А є та, яку купують та читають. Я цікавлюсь такою, яка може конкурувати на ринку.

– Тобто белетристикою?

– Сьогодні вважають класикою те, що раніше було легким читанням. Візьмемо «Злочин і кара». Це ж детектив з елементами трилера. Те, що стало класикою, свого часу було белетристикою. Якщо його читали, значить воно було цікаво, якби не було цікаво, значить його не друкували б і воно не стало б класикою. Жанр ще не визначає якість твору.

– Сильні та слабкі сторони вашої роботи.

– Я намагаюся, щоб твір був цікавим. Ще на зорі моєї журналістської діяльності мене вчили писати так, щоб потім самому було цікаво прочитати. Я не люблю пласких, трафаретних героїв. Не буває ідеально правильних чи злих людей. Світ не чорно-білий. Як це розцінити, я не знаю, але коли починаю новий твір, знаю лише приблизний початок та орієнтовно, чим усе закінчиться.

– Тобто ваші герої вас ведуть самі…

– Так. Вони живуть своїм життям. І лише коли вони самі заходять у глухий кут, я починаю думати, як їх звідти визволити. Мені завжди було цікаво писати, вигадувати сюжети. Коли пишеш, йдеш ніби в інший світ, живеш життям героя. А недолік у тому, що прожити однією літературою, дуже складно. Навіть якщо тебе видають. На одній із презентацій мене питали про гонорари. Коли я сказав, що на життя не вистачає, мені, здається, не повірили.

– Зараз дуже популярне блогерство. Блогери перетворилися на експертів у всіх сферах. Між ними та журналістами вже поставили знак рівності та поступово прирівнюють до письменників. Що це за тенденція? До чого вона веде?

– У нас кожен, хто зайшов до соціальної мережі, видає себе за знавця. Як раніше бабусі біля під’їздів розбиралися у всьому, що відбувається у житті мешканців, так тепер диванні експерти вважають себе компетентними у всьому, що відбувається у світі. Це не від великого розуму, і серйозно я до цього не ставлюся. Подивіться, яка дискусія розгорнулася навколо Центрального скверу.Й усі експерти.

– Розкажіть про інші ваші захоплення.

– Футбол, риболовля.

– Свіже повітря…

– Ні. Усе в комп’ютері. Я домашня людина. Щоб мене кудись витягти, потрібно докласти великих зусиль.

– Минулого разу ви давали поради молодим письменникам. А дайте три поради читачам.

– Є така категорія читачів, котрі обов’язково дочитують книгу до кінця, навіть якщо вона нецікава. Я порадив би, якщо книга не йде, не витрачати час. Це мазохізм — змушувати себе читати те, що не подобається.

Для мене ще велике значення має зовнішній вигляд книги, папір, шрифт, малюнки. Коли занадто білий або занадто тонкий папір, змазаний шрифт, я намагаюся не брати таких книг. Для мене ідеальні книги — видані у 50-60-х роках минулого століття. Загалом твір може не сподобатися навіть тому, що надруковано поганим шрифтом на поганому папері. І третя порада. Коли вибираєте книгу, не завжди слід читати анотацію. Відкривайте книгу на будь-якій сторінці та читайте. Ваша вас обов’язково знайде.

Лара Гуріна, спеціально для CBN.

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.