Олег Бондар: «Не використовую для створення героїв риси реальних людей, з Толею був виняток»

За даними директорки Українського інституту Олександри Коваль, лише 27 відсотків українців читають книги більше ніж раз на тиждень. Витоки цієї печальної статистики знаходяться ще у жебрацьких 90-х, коли у пріоритеті було нагодувати та одягнути дітей. Про формування потреби читати мова не йшла.

В ЗМІ багато ведеться розмов про те, як відродити в людях любов до читання, і пропонуються різні варіанти. Нам подобається варіант знайомства читачів CBN з письменниками-земляками.

Сьогодні ми знову зустрілися з Олегом Бондарем, відомим в Україні та за її межами майстром пригодницько-містично-детективного жанру. Він автор більше десятка романів, серед яких «Кольцо из склепа», «Врата в преисподнюю», «Убитое счастье», «Посмішка диявола», «Втрачений шанс», «Убивчий аромат цитрусових». Кропивничанам він добре відомий як журналіст «Вечірньої газети», «Народного слова», «Кіровоградської правди», «Голосу України».

- Пане Олеже, нещодавно був опублікований ваш пригодницький роман «Ворожа ущелина». Образ одного з героїв списаний із нинішнього голови Громадської ради при Кіровоградській облдержадміністрації Анатолія Войного. Ви часто використовуєте для створення образів книжкових героїв риси реальних людей?

- Ніколи. З Толею був виняток. Роман я писав ще наприкінці 90-х, коли тільки-но почав серйозно займатися літературою. Тому й використав для свого героя деякі риси зовнішності та характеру Толі, а заразом і кілька історій з його життя.

- Минулої нашої зустрічі ми говорили про перші книги у вашому житті, про казку «Кобиляча голова».  То що ви читаєте зараз та чи є на це час?

- Час є. Але українських письменників я читаю мало. Не люблю читати модне. Лише те, що мені подобається. В мене велика бібліотека і в залежності від настрою я обираю автора.

- Як виглядає ТОП письменників, до чиїх творів ви періодично повертаєтеся?

- Дюма, Верн, Хагард, Сенкевич, Твен.

- Це автори пригодницького жанру. Але ж ви полюбляєте і містику. Ваш роман «Почвара» цьому свідоцтво. Хто з представників жанру містичного детективу вам цікавий?

- Абрахам Мерріт, звісно, Кінг, Кунц, Герберт. Я здебільшого читаю книги зі своєї бібліотеки. А якщо щось сильно захочу, а цього в мене немає, користуюся електронною книгою. Іноді буває такий настрій, що не хочеться читати пригоди чи містику, а тягне на щось страшенно зарозуміле. І тоді я беру чи Бальзака, чи Голсуорсі.

- Наскільки вам цікаві сучасні політичні чи економічні новини?

- Я переважно переглядаю заголовки новин в Укрнеті, щось показує фейсбучна стрічка.

- З цього починається новий день?

- Так. А потім починаю працювати.

- Нещодавно свою книгу презентувала молода кропивницька письменниця. Вона говорила про те, що не може не писати. Проте потреба писати, то лише потреба. Де ви проводите кордон між графоманством та письменством?

- Графоманами для мене є ті, кого ніхто не читає. А якщо твори людини комусь подобаються, то це вже не графоманство. Це вже труд, який комусь потрібний, в автора є талант. Графоманія для мене — це нудний текст з набором квітчастих фраз і повчання. Коли письменник вважає себе розумнішим за читача, мене відвертає від такої літератури. Її якщо й читати, то лише для того, щоб знати, як писати не треба.

- Гессе писав, що написання поганих віршів робить людину набагато щасливішою, ніж читання найпрекрасніших віршів…

- Я люблю читати гарну літературу. Для мене це те, що мене захоплює, де є цікавий сюжет, яскраві герої, де я не заплутуються в реченнях і що не потрібно перечитувати кілька разів, аби зрозуміти зміст. Дуже не люблю модних письменників і кон'юнктурних творів, як то кажуть, на злобу дня. Втім я спостерігаю за тим, що відбувається в українському літературному процесі. Тим більше, що мої книги постійно беруть участь у конкурсах, присутні на книжкових форумах. Переглядаю топи відомих видань, конкурсів, премій.

- То чим, на вашу думку, живе сучасна українська література?

- Українська література дуже різна. Є офіційна, література корифеїв. А є та, яку купують та читають. Я цікавлюсь такою, яка може конкурувати на ринку.

- Тобто белетристикою?

- Сьогодні вважають класикою те, що раніше було легким читанням. Візьмемо «Злочин і кара». Це ж детектив з елементами трилера. Те, що стало класикою, свого часу було белетристикою. Якщо його читали, значить воно було цікаво, якби не було цікаво, значить його не друкували б і воно не стало б класикою. Жанр ще не визначає якість твору.

- Сильні та слабкі сторони вашої роботи.

- Я намагаюся, щоб твір був цікавим. Ще на зорі моєї журналістської діяльності мене вчили писати так, щоб потім самому було цікаво прочитати. Я не люблю пласких, трафаретних героїв. Не буває ідеально правильних чи злих людей. Світ не чорно-білий. Як це розцінити, я не знаю, але коли починаю новий твір, знаю лише приблизний початок та орієнтовно, чим усе закінчиться.

- Тобто ваші герої вас ведуть самі...

- Так. Вони живуть своїм життям. І лише коли вони самі заходять у глухий кут, я починаю думати, як їх звідти визволити. Мені завжди було цікаво писати, вигадувати сюжети. Коли пишеш, йдеш ніби в інший світ, живеш життям героя. А недолік у тому, що прожити однією літературою, дуже складно. Навіть якщо тебе видають. На одній із презентацій мене питали про гонорари. Коли я сказав, що на життя не вистачає, мені, здається, не повірили.

- Зараз дуже популярне блогерство. Блогери перетворилися на експертів у всіх сферах. Між ними та журналістами вже поставили знак рівності та поступово прирівнюють до письменників. Що це за тенденція? До чого вона веде?

- У нас кожен, хто зайшов до соціальної мережі, видає себе за знавця. Як раніше бабусі біля під'їздів розбиралися у всьому, що відбувається у житті мешканців, так тепер диванні експерти вважають себе компетентними у всьому, що відбувається у світі. Це не від великого розуму, і серйозно я до цього не ставлюся. Подивіться, яка дискусія розгорнулася навколо Центрального скверу.Й усі експерти.

- Розкажіть про інші ваші захоплення.

- Футбол, риболовля.

- Свіже повітря...

- Ні. Усе в комп'ютері. Я домашня людина. Щоб мене кудись витягти, потрібно докласти великих зусиль.

- Минулого разу ви давали поради молодим письменникам. А дайте три поради читачам.

- Є така категорія читачів, котрі обов'язково дочитують книгу до кінця, навіть якщо вона нецікава. Я порадив би, якщо книга не йде, не витрачати час. Це мазохізм — змушувати себе читати те, що не подобається.

Для мене ще велике значення має зовнішній вигляд книги, папір, шрифт, малюнки. Коли занадто білий або занадто тонкий папір, змазаний шрифт, я намагаюся не брати таких книг. Для мене ідеальні книги — видані у 50-60-х роках минулого століття. Загалом твір може не сподобатися навіть тому, що надруковано поганим шрифтом на поганому папері. І третя порада. Коли вибираєте книгу, не завжди слід читати анотацію. Відкривайте книгу на будь-якій сторінці та читайте. Ваша вас обов’язково знайде.

Лара Гуріна, спеціально для CBN.