Прикрив групу побратимів, а сам загинув. Пам'яті кропивничанина, Героя України Ігоря Замоцького
Ігор родом з Кропивницького. Закінчив будівельний коледж, навчався у Центральноукраїнському національному технічному університеті. Не встиг розпочати кар’єру у мирному житті, оскільки з 2016 року брав участь в АТО/ООС. Під час повномасштабної війни Ігор продовжував захищати Україну, служив у 3 окремому полку імені князя Святослава Хороброго ССО. Обіймав посаду старшого оператора групи.
Молодший сержант Ігор «Яшка» Замоцький загинув 8 червня 2023 року поблизу села Благодатне на Донеччині. Під час штурму прикрив собою групу бійців, завдяки цьому всі залишилися живими, проте сам воїн отримав смертельне кулеметне поранення. У липні 2023-го йому виповнилося б 26 років.
Як повідомляло CBN, на честь Ігоря Замоцького у Кропивницькому перейменують вулицю Олексія Єгорова. Ця вулиця підпадає про закон про декомунізацію, а саме неподалік неї розташовується школа та коледж, де навчався майбутній захисник.
Про те, яким був Ігор, та про шлях воїна, який втратив своє життя у війні з росіянами, розповіла його мама - Тетяна Замоцька та близькі Ігоря.
«Ігор був довгоочікуваною дитиною, ми з чоловіком його ростили в любові. Він такий особливий був. Робив все не як інші діти. Коли всі вчилися ходити, він побіг. Був активним та сміливим, нічого не боявся. Коли йому було 3 роки, до нас звернулася сусідка з першого поверху, щоб Ігор заліз через віконце і подав ключі. І він заліз, не побоявся навіть сусідського собаки, пуделя. Взяв ті ключі, відчинив. А в садочку вже вихователька розказувала, що він не хотів вкладатися спати і просив одягнути йому рукавички: я йому напередодні купила такі цікаві, з оченятами, що рухалися. Вона мені каже: “Знаєте, я готова була йому хоч і валянки на ноги одягнути, щоб він тільки заснув”», - розповіла Тетяна.
Таким же активним та самостійним Ігор був і в старшій групі садочка, і потім, у школі. Серед предметів любив фізкультуру, але не лише. Сам робив уроки, легко розв'язував задачі з математики. У вільний час почав займатися паркуром, грав у футбол. Був справедливим та сміливим.
«Нещодавно до однієї з публікацій про Ігоря хлопець, з яким він вчився у ліцеї, написав, що Ігор дуже був відважний ще тоді. Коли вони були на першому курсі, а з третього курса старшаки кидались яблуками по їхнім дівчатам, Ігор один пішов з ними розбиратися, не побоявся», - говорить Тетяна.
Про те, яким він був другом, згадує Олена, яка дружила з хлопцем з дитинства:
«Ігор був для мене найкращим другом та найкращою людиною, яку я знала. Він був для мене підтримкою. Коли було сумно чи важко, він переводив все в жарт. І всі проблеми відразу зникали. Він був посмішкою, він був промінням сонця, він був патріотом. Був дуже сміливим, завжди казав, що його найбільший страх - це тільки якщо на його районі буде висіти прапор окупантів. Його дуже не вистачає. Час нічого не лікує».
Хлопець також завжди був уважним та турботливим щодо родини, старався потішити близьких. Одного разу здивував рідних перед Новим роком, розповіла його мама:
«Йому було десь може рочків дев'ять. Ми перед Новим роком завжди ялинку прикрашали. А цього разу вже настало 30 число, а в нас ялинки не було, якось ми не встигли купити. Я зранку послала його в магазин по молоко, а він приніс велику ялинку. Каже: “Мамуль, знаєш, я підійшов до дядечка, спитав, по чому ялиночки, він мені ціну сказав, а я дивлюсь, що в мене тільки на молоко. І пояснив, що в нього грошей не вистачає”. І так йому ту ялинку подарували практично».
Ігор любив дарувати матері квіти, особливо на день народження. ЖІнка пригадує, що такі сюрпризи робив ще у дитинстві.
«Якось я у свій день народження працювала, а він пішов до дев'ятиповерхівок неподалік, там була галявина квітів, як ромашки, тільки жовті. Він знайшов господарку цього палісадника, і попросив квітів на букет. Ну і приніс мені на роботу, поздоровив, дуже приємно було», - пригадує Тетяна.
Як тільки Ігор підріс, почав на свої витрати заробляти самостійно, роздавав листівки тощо. Коли йому було 18 років, помер його батько. Тоді хлопець сказав мамі, що тепер він візьме на себе обов'язки голови сім'ї. Він піклувався про Тетяну, щоб розрадити жінку - запропонував подорож. Обрали Єгипет.
«Він мені оплатив цю подорож і я полетіла. Це був найліпший подарунок, який він міг дозволити собі у своєму віці, хоча тоді вже й працював, звісно», - говорить матір Ігоря.
Його тітка Оксана також розповіла, що хлопець був до всіх уважним, а для мами - ще й надійною опорою:
«Ігор з самого дитинства був гіперактивним хлопчиком, поспішав жити і хотів знати все. Мав багато друзів, міг постояти за себе і захистити слабших. Був чесним, сміливим, порядним, справедливим і відважним. Ніколи нічого не боявся. Завжди був на позитиві. Для своєї матусі він був надійною опорою, любив і беріг її. Хотів одружитися і створити сімʼю з дівчиною, яку покохав, але не встиг. Ігор був патріотом своєї країни, вірив, що перемога буде за нами. Пишаюсь своїм племінником. Вічна і світла пам’ять нашому Герою!».
У 2016 році Ігор підписав контракт та вступив до лав війська. Брав участь у зоні бойових дій АТО. Водночас постійно підвищував свою військову кваліфікацію. Коли почалося повномасштабне вторгнення, так само став на захист країни. Тільки зателефонував мамі та попросив, щоб не хвилювалася.
«Він мені голосові відправляв, на відеозв'язку з ним були. Але коли його не було по три дні, то, звісно, в мене паніка була, ночами не досипала, це дуже страшно», - згадує той час матір Ігоря.
У червні 2022 року Ігор вперше був поранений, у серпні - вдруге. Обидва рази відмовився від реабілітації, поспішав до побратимів, казав, що їм надзвичайно складно і потрібно допомагати. А вдома, крім рідних, чекала на нього й дівчина - Ольга. Мама говорить, що це була його обраниця, перша, з ким він її познайомив:
«Я інколи казала: “Ігор, тобі ж уже скільки років, ну стільки ж дівчат хороших”, а він відповідав: "Я тебе познайомлюсь з тією дівчиною, з якою в мене будуть серйозні відносини". У 2022 році він зустрів Олю, свою дівчину. Він мені тоді написав: "Мамуль, я закохався"».
Ігор та Ольга
Коли Ігор отримав відпустку, вони з Ольгою подорожували містами України. У Львові, в гостях у рідних, він сказав фразу, яка одночасно і стала пророчою, але й тепер пам'ятається як трагічна, розповіла Тетяна:
«Вони розмовляли про війну і він так сказав: "Я з війни я повернусь тільки Героєм України". Він і мені теж казав таке, що от побачиш, от побачиш, мама, про мене знатиме вся Україна».
Його дівчина Ольга згадує про спільні подорожі та мрії, які через рашистів тепер не вдасться здійснити.
«Ігор мав досить багато цікавих варіантів розвитку свого життя після завершення війни. Пам’ятаю, як він хотів вдома почати розводити креветок, оскільки такого ще ніхто не робив. В нас було дуже багато спільного, як він говорив «Ти моя Янь», окрім цього, дуже часто він говорив про досить глибокі життєві теми, що свідчить про те, скільки всього він прожив та усвідомив на власному досвіді. Ігор любив Україну всім серцем. Його мрією було відвідати кожне місто України, піднятися на Говерлу та побачити нашу країну вільною», - розповіла дівчина.
Ольга згадує також те, як Ігор розповідав про свої військові досягнення. Не всім, і не детально, адже війну навіть переповідати важко. Інколи вона прокидалася вночі, коли Ігорю снилися жахи, заспокоювала його, а на ранок він розповідав жахливі речі, «флешбеки», які бачив уві сні.
Попри це Ігор мав відмінне почуття гумору. Він не хотів бути публічною особистістю, але під час подорожей з Ольгою вони завжди записували відео, на якому була його фраза: «Привіт, мої дорогі підписники, сьогодні ми в Києві, Львові..».
«Майже зі всіма його друзями я була знайома і жодного разу ніхто не говорив поганого про нього, він був прикладом людини, на яку потрібно рівнятися, прикладом справжнього чоловіка і, я впевнена, що був би прикладом хорошого батька. Після завершення війни Ігор хотів мати сім’ю та сина - Святослава, на честь полку, в якому він служив. Як в історії України: Князь Ігор, Княгиня Ольга та їх син Святослав. На жаль, захищаючи мільйони життів, він залишив ці мрії не здійсненими. Ми з його мамою в кожній країні Європи залишали позначки, що Ігор також був тут, плануємо піднятися на Говерлу та розгорнути прапор з його фото, здійснити його мрію», - розповіла Ольга.
Ігор та Тетяна Замоцькі
Матір Ігоря згадує, що після того, як вони востаннє бачилися, було дуже важко. Вона знала, що син у дуже небезпечних місцях. Він не говорив їй про це, але жінка розуміла, де він знаходиться. До того ж навіть коли спілкувалися голосовими повідомленнями, Тетяна чула звуки вибухів.
«Останню розмову я ніколи не забуду. Дня за чотири до загибелі він мені пише: "Мамуль, ти можеш мені відіслати ту молитву, яку завжди мені висилаєш”. Я, звісно, вислала, але серце було не на місці. Я йому раніше надсилала молитви, але сам він мене не просив про це. 7 червня, це було за день до загибелі Ігоря, він мені подзвонив. Щось розповідав, посміхається, говорить: “Мамуль, я такий щасливий, коли в тебе очі горять, тобі це так личить”. І він на мене так дивився, ніби нагледітися не міг», - розказала Тетяна.
Згодом Ігор прислав матері голосове повідомлення, сказав, що все нормально, але голос звучав дуже стомленим. А після того він вже не відповідав.
«Коли 9 червня мені зателефонували, коли я побачила незнайомий номер, я не хотіла чути жодного слова, я не вірила, казала, такого не може бути, щоб мій Ігор загинув…», - пригадує найстрашніший у житті дзвінок Тетяна.
Завдяки професійним діям Ігоря знищили багато ворожої техніки, важкої броньової техніки та особового складу ворога. За що у травні 2022-го бійця нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» ІІ ступеня та присвоїли йому звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Поховали Героя на Алеї почесних поховань Далекосхідного кладовища у рідному місті.
Фото: архів Тетяни Замоцької, Кропивницька міська рада.
