Олена Добродій: «Я впевнена, що не вбивала Катю. Але якщо все ж таки це зробила я, то хочу знати точно»

Кропивничанка, колишня лікарка-анестезіолог онкодиспансеру Олена Добродій нині перебуває на примусовому лікуванні в обласній психіатричній лікарні. Її звинуватили у вбивстві 12-річної доньки, що сталося у грудні 2017-го.

Спеціально на прохання CBN Олена написала листа, в якому виклала свою версію подій. Крім того, ми поспілкувалися з адвокатом Олександрою Любович, яка постійно підтримує контакт з Оленою Добродій і зараз готує касаційну скаргу. Вона переконана, що її підзахисна не винна.

https://cbn.com.ua/2021/04/13/sprava-kropyvnychanky-zasudzhenoyi-za-vbyvstvo-donky-dokazy-slidstva/

Передісторія

Близько 10:00 8 грудня 2017 року 12-річна кропивничанка Катя Добродій пішла нібито в школу з дому на вулиці Івана Богуна, 159 (Стара Балашівка), і не повернулася.

12 грудня поліцейські знайшли її тіло біля насосної станції в Обознівці Кропивницького району. Як повідомили згодом у поліції – зі слідами насильницької смерті, понад 70 ран. Правоохоронці порушили провадження за фактом умисного вбивства.

13 грудня матері дівчинки Олені Добродій офіційно оголосили про підозру.

У квітні 2018 року справу Олени Добродій направили до суду. Процесуальний керівник у кримінальному провадженні за фактом умисного вбивства дитини затвердив клопотання про застосування щодо жінки примусових заходів медичного характеру.

13 лютого 2019 року Кіровський районний суд Кропивницького ухвалив застосувати до Олени Добродій примусове лікування.

З листа Олени Добродій

«Вранці 8 грудня 2017 року я прокинулась, зібрала молодшу доньку до садочка, чоловік зробив мені й собі каву, ми випили, вдягнулися. Потім він змусив мене сісти за кермо автомобіля і відвезти Софію до садочка, який знаходиться на кінцевій автобусній зупинці, а ми жили близько передкінцевої. Я завели доньку до садочка, чоловік пішов на маршрутку, щоб потрапити на роботу.

Потім я повернулася на автомобілі додому. Старша донька Катя ще спала, тому що їй до школи потрібно було на другу зміну. Щоб не шуміти, я пішла до себе в кімнату.

Близько дев’ятої донька прокинулася, пішла до вбиральні. Я теж встала і пішла на кухню та розігріла сніданок вона поснідала, вдягнулась і пішла до школи.

Залишившись сама вдома, я поскладала речі в спальнях, позастилала ліжка і почала пилососити. В цей час до будинку зайшов сусід Дмитро і запитав мене, де мій чоловік. Я здивувалася і відповіла, що, звісно, на роботі. Він вийшов з будинку, а я продовжила пилососити. Потім на мобільний подзвонив мій чоловік, розпитав про моє самопочуття і запропонував мені сходити до когось у гості. Посуд я не мила, тому що в хаті не було води.

Попередньо подзвонивши до сестри чоловіка Тані, яка знаходилася вдома з малолітньою донькою, я забрала Софію з садочка, і ми пішли в гості до Тетяни. Там ми пробули до вечора, а потім на таксі повернулися додому.

Протягом дня я декілька разів дзвонила до неї [до Каті], але вона не відповідала. Ввечері я пішла на зупинку зустріти Катю, але так і не дочекалася. Пішла додому, розбудила п’яного чоловіка, почала дзвонити вчителям, які повідомили, що Каті не було ні на уроках, ні на гуртку з додаткової англійської. Обдзвонили родичів, і всі почали шукати Катю.

Ввечері телефон у Каті був уже не доступний. Повідомили в поліцію і продовжили пошуки.

Мене всі ці події привели до шокового стану. В мене і так у зв’язку з хворобою відмічалася розсіяність уваги та погіршення пам’яті, загальмованість реакцій і дій.

Далі були обшуки, допити, погрози, арешт. Потім досудове слідство тривало більш трьох років...»

Олександра Любович

[caption id="attachment_95480" align="alignleft" width="300"] Олександра Любович[/caption]

- У яких умовах нині перебуває Олена?

- Ставлення до неї нормальне, адекватне. Багато читає, вишиває бісером, в’яже. Скоріше всього, у неї зараз стадія ремісії.

Спочатку було важко, звісно. Дуже серйозний діагноз поставлений. Може, через це і пішли ускладнення. «Вбивця дитини», причому ще й матір - у СІЗО ставлення було дуже погане. Якось вона вижила. Була спершу в одиночній камері, потім - у спільній, мала в той час серйозні психічні відхилення. Працівники СІЗО були самі шоковані. Щоб ви розуміли її стан - вона майже тиждень стояла на одному місці, не сходячи з нього.

Був потужний психологічний тиск на неї одразу після затримання. Я була на затриманні й бачила ставлення до неї. На зйомці з матеріалів справи видно, як на неї тиснули психологічно.

- Пам’ятаю, відразу після затримання тодішній заступник керівника Нацполіції В’ячеслав Аброськін оголосив її вбивцею.

- Так, Аброськін у фейсбуці повідомив, що затримано вбивцю дитини. Нею виявилася її матір, яка зарубала її сокирою. Я взагалі не розумію, як особа, що обіймає таку високу посаду, може заявляти таке. «Затримано підозрювану особу, ведеться слідство», - ось що мав би він сказати. Його заява дуже вплинула на хід слідства. Олену затримали біля річки на Ковалівці, здається, вона була в складі однієї з груп, що шукали дівчинку. Приїхала поліцейська машина, копи підійшли до Андрія (чоловіка Олени. - Авт.), щось сказали, потім підійшли до неї й сказали: «Поїхали». Як розповідає Олена, тоді вона зрозуміла, що дитину знайшли. У відділку її почали пресувати, кричали, ставлення було жахливе. У відділок приїжджав її психіатр і пояснив, що Олена - психічно хвора.

- Поліція розглядала ще якусь версію?

- Ні. Коли я навчалася, на судовій медицині нам розповідали, що, коли знаходять тіло, експерт одразу може зробити якісь попередні висновки. Тут було видно, що була велика кількість ударів, рана в скроневій області. Це, на думку слідства, нормальна людина зробити не могла, тому й затримали Олену, психічно неврівноважену. Більше версій не було. Плюс заява Аброськіна - ну хто ж піде проти слів заступника голови Нацполіції.

Багато експертиз не було проведено. Як можна було не провести експертизу волосся, яке було знайдене на трупі? Може, вийшло би так, що воно належить Олені. Але я й досі - чесно - не можу повірити, що вона могла це зробити.

- Як вона пояснює, що авто потрапило на камеру спостереження?

- Вона не може цього пояснити. Олена, коли захворіла, майже не їздила на авто. Того дня вона сіла за кермо зранку тільки тому, що напередодні ввечері її чоловік випив і мав перегар. Олена відвезла дитину в садочок, а його - на зупинку. Там усе поруч, на районі, як кажуть. Десь далеко вона не їздила, бо не розуміла, що з нею відбувається.

Бабуся, мама Андрія, влаштувала на останньому суді циркове видовище. Вона заявила: «Ви Соню більше не побачите». Дідусь, батько Олени, отримав рішення суду на побачення з дитиною. Але ж не буде він зі свахою битися. Пообіцяв Софійці, що не помре, поки вона не виросте, і все їй розповість.

Раніше, коли Олена лікувалася на стаціонарі, дівчата приходили до неї в лікарню. Зараз не приходить ніхто.

- Бабуся розповідала, що Софійка аж боїться, що мама колись вийде.

- Уявляєте, що їй наговорили?

- Де рідний батько Каті?

- У Криму. Після її смерті він приїздив, здається, і на похоронах був. Вони з Оленою давно розлучилися і майже не спілкувалися. Половина будинку належить Катерині, тому він вступив у спадщину.

В Олени у крові майже через два тижні після затримання виявили речовину фенотіазин. Це дуже сильний седативний засіб, причому в СІЗО їй точно його не давали. Перед цим вона сама припинила прийом ліків. Виходить, хтось підгодовував - і непоганими дозами, якщо так довго сліди препарату зберігалися у крові. Щоразу, як я приходила до неї в СІЗО, розповідала їй, хто я. Аж днів через десять вона почала більш-менш адекватно реагувати й запам’ятовувати інформацію.

- Які у вас головні претензії до слідства?

- Воно проведене неповно. Не відпрацьовувалися інші версії, є процесуальні порушення. З самого початку не встановлено мотиву й умислу. Є аудіозапис розмови, коли до Олени в ІТТ підсадили людину, щоб вона її розговорила. Олена нібито сказала, що так, це вона вбила. Однак ніхто не прийняв до уваги інтонації, шоковий стан. Ми хотіли провести психологічну експертизу цього запису, однак, як з’ясувалося, зробити таку експертизу в нас не можна.

Немає знаряддя злочину. Не встановлено точно місце вбивства. За версією слідства, були двоє ножиць і ніж. Ніж лежав десь у інструментах, старий ніж зі зламаним вістрям, причому там, де обламано, - іржа, тобто це сталося не від удару об череп, а набагато раніше. Одні ножиці лежали у залі в якомусь ящику, інші - ще десь. За версією Гордової, Олена поклала Катю у ванну і спустила їй кров...

Два роки тому я особисто мимоволі провела слідчий експеримент. Моя донька розрубала собі ногу. Кров натекла на цементну доріжку. Я зупинила кров, замотала ногу й почала вимивати цемент. Я терла його щіткою, що тільки не робила - він не вимився. У будинку, де жила Олена, немає ремонту, у ванній - цементна підлога. Стіни - цегляні й гіпсокартонні.

Ми не можемо провести експертизу ножа - коли він був зламаний, ми не можемо провести медико-криміналістичну експертизу по бризках крові, тому що треба знати точно, в якому саме приміщенні сталося вбивство. Немає крові ні на гіпсокартоні, ні на цементі. 76 травматичних впливів! Це ж скільки крові мало би бути?!

У будинку немає води, колодязь пересох. Щодня Андрій приносив відро-два води від сусідів. У справі немає показань сусідів, що Олена 8 грудня ходила до них по воду - як вона тоді змивала кров?

Ще є халат і рушник зі слідами крові. Рушник Катя використовувала для інтимної гігієни, а халатом узагалі ніхто не користувався. Він висів у ванній з тих пір, як вони туди переїхали. Та й слідів при таких пораненнях мало би бути набагато більше.

«Найбільш імовірним місцем скоєння злочину» є будинок. У будинку - три кімнати, ванна, кухня, коридор, передпокій маленький. Знайдена в будинку кров належить Андрію і невстановленій жінці.

Взагалі у справі за результатами експертиз є дві невстановлені особи - ця жінка і якийсь чоловік, сліди чиєї шкіри опинилися під нігтями Олени. Не знаю, це моя суб’єктивна думка, але, можливо, вона стала свідком якихось подій?

- Тобто хтось убивав Катю, а вона захищала її?

- Так. У мене склалося враження, що з моменту затримання Олени нічого й не робилося більше. Затримали - і все, знайшли вбивцю.

- Думаєте, її підставили?

- Мені здається, що підставили. Мені здається, що тіло Каті десь ховали до 12 грудня, коли його знайшли в Обознівці. Де і чому - не знаю, але за чотири дні, протягом яких тіло нібито лежало біля дороги в Обознівці, його чомусь не об’їли собаки. А собак там достатньо. Поруч база відпочинку, охорона, яка щодня змінюється, не бачила тіло у яскравій рожевій куртці.

- Як тоді пояснити авто на відео з камери спостереження?

- Не знаю. Знову ж таки, хто міг їздити на їхній машині?

- Або Олена, або Андрій.

- Та будь-хто. Якщо зовсім далеко заходити, то ми вказували у суді, що в них є знайома, яка на той час була дуже схожа на Олену: така сама зачіска, такий же колір волосся, фігура. Але я не можу сказати: перевірте ось цю особу, адже вона справи ніби і не стосується ніяк.

І, до речі, визначити на відеозапису, хто за кермом, неможливо. Видно лише, що у водія чи водійки - бежева куртка.

- А в неї була така куртка?

- Була, її вилучили. І слідів крові на ній не знайшли. Тіло дівчинки було наче в простирадло завернуте. Але жодне простирадло з дому Олени не пропало.

- В Олени є версії, хто міг убити Катю?

- Взагалі немає.

- Ви подавали апеляцію на ухвалу суду про примусове лікування. Ви вважаєте, що Олена не становить загрози для своєї молодшої доньки?

- Вважаю, що ні. Та і Гордова, по-перше, не дасть їм бачитися. По-друге, Олена усвідомлює, що вона хворіє. У неї було багато часу проаналізувати все. Писали в ЗМІ, що Олена була агресивною. Цьому немає чіткого підтвердження, ми знаємо про це зі слів Андрія і його матері. Чоловіка Олена начебто якось скинула з ліжка, а свекруху хотіла задушити. Я не знаю, правду вони кажуть чи ні, але свідків цих подій немає. Ну і, якщо вона вже була така неадекватна, чому її лишали з дітьми вдома?

Олена сказала мені: «Я хочу знати, що сталося. Якщо це я, то хочу бути на сто відсотків упевненою в цьому, а не просто тому, що так написали».

- Що далі?

- Будемо подавати касацію. Шанси є. Справа для мене, скажу відверто, емоційно важка. І не тому, що я маю виправдати вбивцю, - це якраз не важко, бо я впевнена, що Олена не винна.

Погано, що ми, скоріше всього, так і не взнаємо, хто це зробив.