Директор ЛШМД Руслан Іванов: «Процес перетворення закладу на лікарню ХХІ століття триває»

3703
кількість переглядів

Якою має бути лікарня двадцять першого століття? Як уберегти персонал медзакладу від коронавірусу? Чи вистачає медицині державного фінансування? Чого слід очікувати від медичної реформи? Про це і не тільки кореспондент CBN говорив з директором комунального некомерційного підприємства «”Міська лікарня швидкої медичної допомоги” Міської ради міста Кропивницького» Русланом Івановим.

– В інтерв’ю CBN два роки тому ви заявляли, що плануєте перетворити лікарню швидкої допомоги на заклад двадцять першого століття. Що вдалося за цей час?

– Ці принципи лишаються і зараз. У моєму розумінні раніше лікарня швидкої медичної допомоги, яку я очолюю, була незаслужена обділена увагою не лише міської влади, але і всіх містян. Це єдина клініка в області, яка надає цілодобову хірургічну допомогу. У штаті бригади, яка приймає пацієнтів, є і черговий травматолог, і три чергові хірурги, і черговий кардіолог, і черговий гінеколог, і черговий уролог. Також цілодобово працює відкритий у дві тисячі сімнадцятому році інсультний центр. Якщо поглянути на лікарню двадцять першого століття, то інсультний центр – це вона і є. Комфортні умови для пацієнтів і комфортні умови для медиків. А от хірургічний корпус, збудований п’ятдесят років тому, не лікарня двадцять першого століття. Тепер я хочу перетворити хірургічний корпус на лікарню двадцять першого століття.

За ці два роки міська влада почала дивитися на лікарню швидкої медичної допомоги іншими очима, і казка починає втілюватися у життя. Зроблений капітальний ремонт даху урологічного відділення. Це була проблема: у період сезону активних дощів і танення снігу стіни урологічного відділення завжди протікали. Також проведений капітальний ремонт даху кардіологічного відділення.

Придбаний за два і два мільйона експертний УЗД-апарат. Він виправдовує своє перебування в лікарні на сто відсотків. Цей УЗД-апарат працює двадцять чотири на сім. Усі пацієнти, які поступають до нас у приймальне відділення з хірургічною патологією, негайно обстежуються на УЗД-апараті. Якщо в інших медзакладах УЗД-апарат працює з восьмої до шістнадцятої, то у нас – цілодобово. Є прецеденти, коли з інших лікувальних закладів посилають на ургентне УЗД до нас.

Не можу не відзначити те, що придбане найсучасніше хірургічне обладнання – лапароскопічний хірургічний комплекс з артроскопією та проведенням урологічних оперативних втручань. Він коштував близько шести мільйонів гривень.

Хочу вас зорієнтувати, що в дев’ятнадцятому році нам були виділені ці гроші за державною програмою…

– …уряд спочатку їх виділив, а потім відкликав.

– Кабінет Міністрів ці гроші відкликав, і мені нічого не лишалося, як прийти на прийом до міського голови. Я розповів йому, що це – новий напрямок у медицині. Лапароскопія – це проведення хірургічних втручань за допомогою маленьких розрізів шкіри. Під час післяопераційного періоду значно зменшується больовий синдром, пацієнти швидше одужують і повертаються до активного життя. Андрій Павлович [Райкович] мене вислухав і сказав: «Питання вирішене. Проводьте всі необхідні юридичні процедури, ми оплатимо це обладнання з міського бюджету». Слова не розійшлися з ділом, наприкінці минулого року лапароскопічний хірургічний комплекс був презентований громадськості. Зразу ж його подали в операційну, я хочу сказати, що лапароскопічний комплекс почав працювати з першого ж дня. Вже багато лікарів різних профілів навчені працювати на цьому обладнанні, близько п’ятдесяти відсотків усіх оперативних втручань, що проводяться у нас, проводяться на лапароскопічній стійці.

Це ми говоримо про лікарню двадцять першого століття. Перетворення на неї триває. Міський голова заявив, що у двадцятому і двадцять першому роках серед пріоритетів буде капітальний ремонт і реконструкція операційного блоку лікарні швидкої медичної допомоги. Сам операційний блок уже морально застарів. Враховуючи те, що ми стали лікарнею інтенсивного лікування другого рівня, потік пацієнтів збільшився. Нам потрібні й більші площі для проведення операцій. Зараз проектно-кошторисна документація йде на експертизу. Думаю, що двадцятий – двадцять перший роки у нас – відправна точка для капітального ремонту зі збільшенням площ операційного блоку.

Вирішене питання, що у нас буде у двадцятому році капітальний ремонт травматологічного пункту зі встановленням нового рентген-обладнання. Близько тринадцяти мільйонів гривень вкладено у придбання двох найсучасніших рентген-апаратів. Один рентген-апарат ми поставимо у травматологічному пункті, адже ввечері чи вночі альтернативи травмопункту не лише в місті, а й в області немає. Пацієнти, які поступатимуть до нас, потребуватимуть ефективної діагностики. Той апарат, який стояв тут до кінця дев’ятнадцятого року, був вісімдесятих років випуску. Зношення було колосальним. Дійшло до того, що ми вставляли у кнопки сірники, щоб кнопки не западали. Ремонт травмопункту триває, також готується приміщення для встановлення рентген-апарату.

Враховуючи зношеність апарату, який знаходиться в хірургічному корпусі, після капітального ремонту травматологічного пункту зробимо капітальний ремонт рентген-кабінету хірургічного корпусу.

Ще хочу наголосити, що у двадцятому році триватиме капітальний ремонт дахів інсультного центру, кістково-гнійної хірургії та адмінкорпусу.

За те, що лікувальний заклад, який стояв на колінах, перетворюється на лікарню двадцять першого століття, я і весь колектив вдячні міській владі та депутатському корпусу. Лікарня була незаслужено обділена увагою міської влади, як я вже говорив.

– Чому?

– Важко сказати. Але лише завдяки менеджменту Андрія Павловича на неї стали дивитися інакше. У всіх регіонах країни пріоритет віддається ургентній хірургічній службі. Процеси, які тривають нині у нас, мали би тривати вже давно. Однак ці питання з владою почали обговорюватися лише два з лишком роки тому.

Крім того, я вважаю, що комфортні умови ми повинні створювати й самі. Ми вишукуємо кошти, щоб хоча б по одній палаті у відділенні ремонтувати самостійно. Вже зробили капітальний ремонт двох палат у хірургії, перев’язочних у гінекології та хірургії, триває капітальний ремонт цистоскопічного кабінету в урології та міні-операційної в гінекологічному відділенні.

Я бачу розвиток лікарні швидкої медичної допомоги, лікарні двадцять першого століття, спільними зусиллями з міською владою. Влада нам допомагає обладнанням і капітальними ремонтами, а комфортні умови ми маємо створювати самі.

– У проекту «Лікарня двадцять першого століття» є якісь часові рамки? Коли він завершиться?

– Медицина не стоїть на місці. Кожні три – п’ять років методики лікування треба переглядати, щоб іти в ногу з часом. Що стосується забезпечення комфортних умов для пацієнтів, ми будемо потрохи створювати їх самі. Я зупинюся – ненадовго – лише тоді, коли ми весь хірургічний корпус зробимо комфортним для перебування пацієнтів.

Хірургічний комплекс

– У тому ж інтерв’ю, про яке я вже згадував, ви говорили про відтік кадрів. Як зараз з цим?

– На жаль, це біда не лише лікарні швидкої медичної допомоги, а й міста, області, всієї держави. Медпрацівники – від санітарки до лікаря – отримують мізерні заробітні плати. Багато медпрацівників працюють на півтори ставки, щоб забезпечувати свої сім’ї. Вони емоційно вигорають через це. Великий відтік іде санітарок і медсестер у країни Євросоюзу.

– Мізерні зарплати – це скільки у гривнях?

– Санітарка отримує на руки близько трьох вісімсот. Лікар без категорії – майже чотири тисячі. Завідувач відділенням – з усіма надбавками – порядку семи – восьми тисяч гривень. Ось чому багато лікарів і завідуючих беруть по пів ставки для чергування вночі.

Якщо брати вісімнадцятий, дев’ятнадцятий, двадцятий роки, то відтік кадрів іде плавно, різкого збільшення чи зменшення не спостерігається.

– Назвіть найголовнішу проблему чи проблеми лікарні.

– Недостатнє фінансування, відтік кадрів і застаріла матеріально-технічна база.

– Тобто з вісімнадцятого року, з часу попереднього інтерв’ю, нічого не змінилося?

– Змінилося ставлення до лікарні швидкої медичної допомоги. Це видно неозброєним оком. Пріоритет має надаватися ургентній службі, і мені дуже приємно, що міська влада це розуміє. Лікарня швидкої допомоги має стояти на першому місці. З болем, з травмами у будь-який час доби їдуть до нас. Тому діагностика і лікувальний процес мають бути тут на найвищому рівні.

– У вас ліжко-місця не скорочуються?

– На такий крок лікарня швидкої медичної допомоги піти не може. У нас як була 300-ліжкова клініка, так вона й лишається, навіть після першого квітня (початок другого етапу медичної реформи. – Авт.) Тут двісті двадцять п’ять ліжок хірургічного профілю й сімдесят п’ять – терапевтичного, з цих сімдесяти п’яти п’ятдесят – інсультного центру. Я не бачу сенсу скорочувати ліжко-місця.

– До речі, про перше квітня. Ви на медичну реформу великі надії покладаєте?

– Надія вмирає останньою. Жоден головний лікар, жоден адміністратор не скаже вам, що в епоху змін жити легко. Ми живемо в епоху змін. Ми вчимося, пацієнти вчаться.

Зі ЗМІ зараз доноситься, що медицина з першого квітня стала безкоштовною. Але є й інший бік медалі – колосальне недофінансування. Ми підписали з Національною службою здоров’я договори про надання медичної допомоги. Однак отримуємо грошей на сорок – п’ятдесят відсотків менше потреби. Втім, конкретніше можна буде говорити вже у травні, коли ми зможемо побачити, скільки заробила лікарня. Мені хочеться вірити, що це – розквіт медичної реформи, що все буде добре. Поки ж – колосальне недофінансування, причому в жодному медичному пакеті труд медиків не врахований.

Ми будемо виконувати всі вимоги Національної служби здоров’я. Але, повторюся, дуже погано жити в епоху змін. Від своєї головної задачі – порятунку життів – відступати не будемо, звичайно.

Інсультний центр

– Ви особисто оперуєте?

– Так. У мене – вища кваліфікаційна категорія з хірургії. Я пройшов навчання в клінічній ординатурі, закінчив аспірантуру та отримав диплом кандидата медичних наук. Якщо говорити про головного лікаря, то він має бути компетентним у всіх клінічних ситуаціях, які виникають у лікарні. Враховуючи те, що профільність лікарні швидкої допомоги – хірургічна, звісно, я бачу себе в операційній. Сидячи в цьому кріслі (інтерв’ю записувалося в кабінеті головлікаря. – Авт.), не можна зрозуміти специфіку роботи колективу, взнати проблеми працівників. Тому я не лише оперую, а й чергую в складі хірургічної бригади.

Життя лікарні вдень відрізняється від життя вночі. Вдень я більше зайнятий адміністративними справами, вночі, коли є час, можу спокійно поговорити з хірургами, приділити увагу санітаркам і медсестрам, узнати, що їх турбує. Крім того, передаю свій 23-річний досвід у хірургії молодим лікарям. Я працював і в районі хірургом, на кафедрі факультетської хірургії в медакадемії, у медзакладі структури МВС, обласній лікарні. У 2014 році оперував після кульових та осколкових поранень бійців в/ч 3011 та полку спецпризначення, яких доставляли з Донбасу до нашого міста. Всі хлопці, які пройшли через мої руки, живі, жоден з них не лишився інвалідом.

Я бачу себе і в операційній, і головним лікарем. В операційній – передавати досвід та рятувати людські життя. А на посаді головного лікаря – говорити однією мовою зі своїми колегами: розбиратися, крім медичних, ще і в юридичних, економічних та господарських питаннях.

– То хто ви більше – адміністратор чи хірург?

– На адміністративній посаді я гроблю своє здоров’я. В операційній – відпочиваю.

– Свою найскладнішу операцію пам’ятаєте?

– Це було наприкінці дев’ятнадцятого року, проникаюче ножове поранення грудної клітини з пошкодженням серця. Операція була виконана в наших умовах, я заручався підтримкою обласних спеціалістів, торакальних хірургів. Оперативне втручання проводилося разом з ними. Але до їх приїзду в операційну всі моменти були на мені, я якраз чергував тоді.

Операція тривала близько трьох годин. Після стабілізації стану пацієнта перевели у торакальне відділення обласної лікарні. Я стежив за долею цієї молодої людини. Його виписали у відносно задовільному стані. Наслідки у таких випадках, на жаль, завжди будуть. Але все, що можна було зробити в умовах лікарні швидкої медичної допомоги, – а в нас немає відділення торакальної хірургії, – ми зробили та врятували життя.

– У вашій лікарні була не дуже давно ще одна унікальна операція…

– Я особисто підтримую всіх молодих спеціалістів, даю їм дорогу в сенсі навчання. Відкривати нові горизонти, генерувати і втілювати свіжі медичні ідеї – один з моїх пріоритетів. Через це все я завжди лікарів, які хочуть учитися, відпускаю на конференції, медичні симпозіуми – і не тільки в Україні, по всьому світі. Ми щодо ендопротезування кульшових суглобів ідемо на одному рівні з обласною лікарнею. Ми в дев’ятнадцятому році провели перші операції з заміни колінних суглобів. А от буквально два тижні тому до нас поступив чоловік з тяжкою травмою плечової кістки. У нього був багатоосколковий перелом кістки, так званий переломо-вивих. Ми зібрали консиліум і вперше наважилися на ендопротезування плечового суглобу. Вперше, причому, не лише в лікарні швидкої допомоги, а й у всій області. Ми заручалися підтримкою київських фахівців. Це надскладне оперативне втручання було виконано за їх участі, післяопераційний період пройшов без ускладнень. Пацієнта вже виписали, через півтора місяці він звертатиметься до нас з приводу контрольної рентгенографії та реабілітаційного курсу лікування.

– Давайте про коронавірус. Ваша лікарня виявилася готовою до пандемії?

– На сьогодні в місті ми – єдиний лікувальний заклад, де ризик інфікування коронавірусом медичних працівників зведений практично до нуля. Враховуючи відсутність допомоги від держави на придбання противірусних костюмів, засобів індивідуального захисту, антисептиків… Взагалі першою людиною, яка простягнула нам руку допомоги, був депутат обласної ради Вадим Волканов. Він прибув сюди з костюмами, респіраторами, засобами для захисту рук, масками, окулярами. Хочу від усього колективу й особисто від себе подякувати йому. Він подарував не просто матеріальні цінності, він подарував медикам здоров’я і продемонстрував усім бізнесменам міста, що і як треба робити у цей тяжкий час.

Першим завжди бути складно. Вадим Анатолійович ним став, його благодійний порив почули і підтримали фірми «Ласка», «Файно маркет», «Фабрика заморожених продуктів», «Східні ласощі», «Інтерресурси», «Фольскваген», адвокатське бюро, АТБ і ПП «Петренко». Також не можу не подякувати за допомогу депутатам міськради Анні Ніжніковій, Анатолію Ларіну та Максиму Линченку, громадському діячу Тиграну Хачатряну.

Можна сказати, звісно, що перевагу слід віддавати лікарням, які надають допомогу інфікованим коронавірусом, які стоять у першому ешелоні. Але коли до нас поступає пацієнт з ознаками коронавірусної інфекції і хірургічною патологією, ми його оперуємо та проводимо післяопераційний курс лікування.

– Серед персоналу лікарні є інфіковані на Covid-19?

– Завдяки тому, що бізнес Кіровоградщини забезпечив нас засобами індивідуального захисту, на момент нашої з вами розмови (23 квітня. – Авт.) хворих на коронавірус серед персоналу лікарні швидкої медичної допомоги немає. Ми дуже ретельно підходимо до діагностики, працюємо лише в презентованих нам противірусних костюмах, якщо є підозра на коронавірусну інфекцію. Втім, наш лікар-анестезіолог, який з першого квітня працює в реанімаційному відділенні центральної міської лікарні, інфікувався.

– Як карантин вплинув на роботу лікарні?

– Стало важче. Не в останню чергу через нерозуміння ситуації, що склалася в місті й країні, самими містянами. Наша клініка закрита на суворий карантин. Ми приймаємо лише за направленням сімейних лікарів, за приїздом швидкої допомоги з ургентним випадком чи ургентними самозверненнями. Двері приймального покою відкриваються лише в цих трьох випадках. На жаль, не всі містяни повністю розуміють ситуацію, дехто намагається силою увірватися всередину лікарні, висловити своє невдоволення карантином, написати щось неприємне у соцмережах. Але ми стоятимемо на своєму, адже повинні мінімізувати ризики інфікування медиків та пацієнтів.

– Перед розмовою з вами читав подібний пост. Авторка стверджує, що приїхала сюди з нирковою колькою, але їй відмовили у допомозі.

– Я знаю, про що ви. Вона приходила в поліклініку номер чотири. Багато містян думають, що ця поліклініка входить у структуру лікарні швидкої медичної допомоги. Це не так. Це частина поліклінічного об’єднання, яке розташоване на Габдрахманова, до нас жодного стосунку не має.

Отже, вона прийшла в поліклініку. Те, що їй відмовили, – не проблема лікарні швидкої медичної допомоги. Але вона пише, що спілкувалася з медиками абсолютно добродушно. Ниркова колька насправді – це настільки різкий больовий синдром, що про жодний добродушний вигляд і мови бути не може. Після поради йти до сімейного лікаря був обраний приймальний покій швидкої медичної допомоги… Думаю, людина була просто налаштована на скандал і не розуміла специфіки отримання медичної допомоги.

Люди мають розуміти: медицина перейшла на інші рейки. Є сімейні лікарі, є певні щабелі потрапляння у будь-який медичний заклад. Якби пацієнтка з нирковою колькою була перед нашим приймальним покоєм, – а ниркову кольку видно неозброєним оком, – їй ми надали б медичну допомогу. Наприкінці посту вона пише, що їй стало легше вже біля воріт лікарні. Ниркова колька так не проходить. Жінка ця повинна була розповісти про симптоми своєму сімейному лікарю, він уже вирішував би питання про надання медичної допомоги. І не було би ніякого скандалу.

Суворий карантин, який повинні розуміти всі. Якщо половина містян розумітиме, а половина – ні, то цей карантин ніколи не закінчиться.

– Який ви поза лікарнею? Що любите, чим захоплюєтесь?

– На жаль, дуже мало вільного часу.

– Ну от приходите ви додому і…

– Приходжу я додому… Вмикаю музику – саксофон або звуки тріщання вогнища… Спілкуюся з родиною, яка дає мені сили. До карантину, коли була хвилинка у вихідні, виїжджали у ліс і просто гуляли. Серед рідних я перезавантажуюсь.

Чесно кажучи, до вісімнадцятого року, до мого призначення на посаду головного лікаря, я був активнішою людиною. Це не пов’язане з віком, це пов’язане з тим, що я вкладаю душу і всі сили у розвиток лікарні. Я сам – командний гравець і хочу, щоб усі в колективі були командними гравцями. На жаль, не всі це розуміють. Лікарня потребує оздоровлення обстановки всередині, були навіть працівники, які гальмували розвиток закладу. З такими я прощаюся, щоб дати старт небайдужим, які з усією душею піклуються про хворих, прагнуть до нового, хочуть бути впізнаваними в нашому місті як авторитетні люди. Хочу, щоб у лікарні була така репутація, щоб на роботу до нас прагнули. Без команди однодумців, без професійних заступників ефективно керувати такою великою клінікою неможливо.

– Що зробите найперше, коли закінчиться карантин?

– Я зберу в себе у кабінеті завідуючих, подякую їм та колективам відділень за роботу, яку ми провели всі разом, і потисну кожному руку. І скажу: «Ми витримали це, вийшли переможцями!»

Приєднуйтеся до нас у Facebook, читайте в Telegram і Twitter.