Поки суд без діла. Майже два роки триває розгляд справи про вбивство Діани Хріненко

Сергій Полулях, «Україна-Центр»

16-річна жителька Суботців Діана Хріненко близько дев’ятої вечора 24 серпня 2018 року пішла в центр села на святкування Дня Незалежності й не повернулася.

26 березня 2019-го при проведенні польових робіт поблизу села Новополяна Знам’янського району виявили людські рештки. Три експертизи підтвердили, що вони належать Діані.

26 липня у Суботцях попрощалися з дівчиною.

Підозрюваного у вбивстві затримали в Польщі.

Майже два роки триває судовий розгляд справи про вбивство Діани Хріненко, а кінця-краю не видно. Всі ми за справедливий і неупереджений суд, тим більше проти несправедливих рішень, але ж не може судовий розгляд тягнутися роками? Чи може?

Це до того, що будь-який чиновник або службовець, судді та органи дізнання теж апріорі повинні бути за якісне й оперативне виконання роботи. У нашому випадку - за встановлення істини у справі Діани. Однак при всій неупередженості та бажанні слідувати букві судочинства суд усе ж повинен бути мотивованим на активні дії. Але в Україні навіть очевидні справи часто затягуються через формальні причини, а то і без них, громадськість заспокоюється, а обвинувачений взагалі може уникнути відповідальності.

Повторимося, ми за справедливий суд і в справі вбитої дівчини, яка пропала в Суботцях 24 серпня 2018 року. Її останки знайшли майже через рік, затримали підозрюваного, провели експертизи, здавалося б, викликай свідків, встановлюй істину і винось рішення, але, як ми вже писали, пройшло майже два роки з початку судового розгляду, і невідомо, скільки ще підсудний перебуватиме в статусі підозрюваний.

На перші судові засідання приходила преса, була дозволена відеозйомка, всі побачили підозрюваного, захист робив свої заяви, сторона звинувачення свої, здавалося, що процес, як кажуть, пішов. Тим більше що справа мала всеукраїнський резонанс, у центральній пресі повідомлялося про хід слідства, про коло підозрюваних. Але потім, можливо, у зв'язку з карантинними обмеженнями, коли засідання почали проводити без журналістів, інтерес і увага громадськості потроху згасли.

Про хід судового засідання читачам «УЦ» розповідала мама загиблої дівчини, в тому числі й про початок слухання свідків. Останнє засідання відбулося 21 травня. Ми зателефонували Олені Павлівні 27 травня, вона якраз збирала молодшу доньку на шкільний випускний, життя триває... Але ось справа в суді з приводу вбивства старшої дочки, Діани, здається, зупинилася:

– Нічого не змінилося, суди затягуються. У мене таке враження, що це навмисне. Я не знаю, що це за стратегія. Поліція свою справу зробила, але ще після затримання підозрюваного, коли йому перший раз дали термін утримання 60 діб, мені міністр Аваков тоді сказав: «А тепер вам потрібне терпіння, бо наша судова система інколи незрозуміла». Я теж бачу, що це замкнене коло. З приводу відсутності ініціативи з боку суддів, я не знаю, але як сказати по-іншому? Сьогодні немає одного судді, прийшли, привіталися, давайте перенесемо засідання, бо немає судді. Приходимо на друге засідання, через два тижні, знову: «Здрастє», тепер немає іншого судді, або кажуть, що переносимо на два місяці в зв’язку з тим, що суддя йде у відпустку. По суті, на сьогоднішній день допит свідків розпочався, але не закінчився, всіх свідків не допитали. Виходить, що з початку квітня й до кінця липня, фактично чотири місяці, розгляду справи фактично не буде. Аж на 20 липня назначене наступне засідання, хоча я просила провести раніше, мені відмовили, а з квітня взагалі не відбувається ніяких дій, лише продовжується термін утримання. До грудня минулого року теж так було, потім трішки попрацювали, і знову товчемо воду в ступі. Ще 1 квітня було заслухано свідка, а потім 17 квітня один суддя не з’явився, 30 квітня – інший суддя не з’явився. І на останнє засідання знову не з’явився суддя, таке враження, що в нашій судовій системі немає дисципліни і взагалі якогось розуміння, що потрібно просто працювати.

Наша судова система, як дружина Цезаря, поза критикою і поза підозрою, в сенсі, ніяк не реагує на критику, хоча мова йде про виконання службових обов'язків, за які держава нараховує заробітну плату і взагалі несе величезні витрати з утримання.

Гальмують справу і свідки. Здавалося, хоча б з цим проблем не буде, але, щоб забезпечити примусову явку свідка до суду, необхідно витримати бюрократичні умовності, на кшталт зафіксувати дві неявки без поважної причини, потім потрібне клопотання прокурора, згода судді, але, знову ж таки, то судді немає, то ще щось, а справа стоїть на місці. Цілком може бути, що і свідки беруть участь у виставі про затягування судового розгляду, а адвокати використовують будь-які лазівки і можливості, щоб затягнути і розвалити судові справи.

І зараз немає ніякої впевненості, що засідання у справі вбивства Діани Хріненко, призначене на 20 липня, буде результативним, а якщо враховувати, що для суддів і адвокатів підійшов час літніх відпусток, то наступне треба очікувати не раніше настання осені. У багатьох від такої оперативності зникає будь-яке бажання домагатися справедливості, але Олена Павлівна налаштована рішуче:

– Так, з датами вони визначаються на власний розсуд. Якщо чесно, я не розумію, куди звертатися, щоб вплинути на суд? Куди звертатися? Поміняти суддів – це новий розгляд справи, тому немає сенсу. Я налаштована дійти до останнього суду, у мене, дасть Бог, вистачить наполегливості та витримки. Я заради своєї доньки жила й живу по сьогоднішній день. Я їду обов’язково на кожне засідання, хоча на це потрібно багато сил і здоров’я. Хотілося б, щоб в якості зацікавленої сторони у встановленні істини була не лише я. У цьому мають бути зацікавлені прокуратура, судді, поліція, і люди теж, бо ця нечисть вийде і що буде робити? Якщо зло не покаране, всі побачать, що це не наказуємо, і тому наші люди не бачать користі в заявах в поліцію, в судах. Тому що судова система активно не працює. Якщо поліція почала працювати, і це можна було зробити, добитися, я їздила в міністерство, у приймальну президента, але з судовою системою я не знаю. Так само і люди. Є докази, були телепрограми, він сам зізнався, що зробив, але ніхто не бачить перспективи в суді.

Я буду йти до останнього, я цього не залишу до останнього подиху. Це була золота дитина, золота! Вона достойна, щоб за неї боротися, і щоб винні були покарані, в тому числі й для того, щоб більше не страждали інші…