Кандидат на посаду ректора ЦДПУ Олег Семенюк: «Ми в ситуації, коли правила гри змінюються після її початку»

CBN продовжує серію інтерв’ю з претендентами на посаду ректора Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Сьогоднішній співрозмовник - доктор філологічних наук, професор, в. о. ректора ЦДПУ Олег Семенюк.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

• Кандидат на посаду ректора ЦДПУ Віталій Юрах: «Надпотужний виш стає містечковим»
• Кандидат на посаду ректора ЦДПУ Сергій Михида: «Рішення – колегіальні, відповідальність – персональна»
• Кандидат на посаду ректора ЦДПУ Євген Соболь: «Корупція нам у жодному разі не загрожує»
• Кандидатка на посаду ректора ЦДПУ Ганна Дефорж: «Жінка-керівник – це в тренді»

- Давайте почнемо з мого улюбленого запитання. В університеті беруть хабарі?

- Сказати, що у нас зовсім немає проявів хабарництва, було б сміливо і некоректно. Проте це епізодичні випадки, скоріше винятки. Все ж таки педагогічний заклад має свої правила поведінки і корпоративного виховання, відтак складно уявити викладача, який робить це системно і залишається працювати в університеті.

- Як ви оцінюєте нинішній рівень студентів?

- Він доволі високий, але ми маємо розуміти, що студенти років десять тому і зараз - різні діти, інше покоління. Я як викладач ловлю себе на тому, що перестав запитувати: «А от ви читали чи бачили щось там?» Може, і читали, але не запам’ятовували. Студенти десять років тому і п’ятнадцять - точно не так часто дивилися, що там пише з цього приводу гугл. Бібліотека, конспектування, запам’ятовування - ось що було важливо. Зараз студент дещо інший. Він не перевантажує себе речами, пов’язаними з механічним запам’ятовуванням. З іншого боку, він більш креативний, зокрема і з точки зору пошуку інформації. А найголовніше - він не боїться відповідати. Сьогоднішні студенти більш вільні, зокрема і в судженнях. Іноді, правда, для них викладач – не абсолютний авторитет, але вони не гірші, ніж раніше, і не кращі. Вони просто інші, і працювати з ними треба по-іншому. Звичні форми й методи підходу до студентства, до навчання і відпочинку не спрацьовують, якщо ми не робимо корекцію на сучасність.

- Що можете занести собі в позитив за час керівництва університетом?

- Коли я став ректором, це була своєрідна необхідність після трагічної смерті Віталія Завіни. Я був проректором з науки, мене все влаштовувало. Ми починали, коли університет уже міг залучити якусь частину своїх матеріальних ресурсів до розвитку... Ну, щоб було зрозуміло, ми почали з туалетів, у деяких з них були просто цементні дірки у підлозі. Пам’ятаю, влітку, коли мене призначили ректором, основні думки були, коли прокидався серед ночі, про те, які унітази встановлювати у гуртожитку. Ми досить пристойно змінили матеріальну базу, починаючи зі стану санітарних кімнат і закінчуючи зовнішнім виглядом приміщень та будівель.

У спортзалі факультету фізвиховання підлога скочувалася в один бік через ґрунтові води. Я навіть уявити не міг, що нам там вдасться зробити щось нормальне. Зараз там один із кращих ігрових спортивних залів, які є в області. Гуртожитки, інші приміщення, енергоекономність - ми багато грошей вклали у це все. Тридцять-сорок відсотків тепла та інших ресурсів економиться порівняно з минулими роками.

Ще я вважаю, що як ректор дав можливість проявляти ініціативу тим, хто хотів. Взяли когось на роботу - даємо йому працювати так, як він бачить. Іноді це здається неправильним, мовляв, треба весь час контролювати, але ж сучасний менеджмент не побудований на жорсткому контролі. Людина має відчувати відповідальність і певну свободу.

Я ніколи не намагався створити халіфат, коли є султан, а всім невдоволеним завжди можна відрубати голови. У людей є можливість висунути свою кандидатуру, спробувати себе. Це та конкуренція, яка дозволяє вищій школі прогресувати.

Завжди мав тісний контакт зі студентами. Голови студентського самоврядування приходять до мене, не записуючись на прийом. Карантин порушив взаємозв’язки між студентами і викладачами, ми почали втрачати одне одного. Якщо я раніше скаржився, що стеля в моєму кабінеті ходить ходуном, бо над ним - актова зала, де раз-два на день щось відбувається, то тепер ледь звик до тиші. Ми восени трохи нормально попрацювали. Думаю, все налагодиться, і студенти ввійдуть у свій режим.

Ректора зазвичай вважають феодалом і корупціонером, але ви не знайдете людей, які сказали б про мене: ми робили ремонт і відкотили ректору, а він побудував собі хатинку чи машину купив. Те ж саме - студенти. У мене ніколи не було стосунків як з викладачами, так і зі студентами, які б виходили за межі законодавства. Наш виш ніколи не звучав у корупційних скандалах.

За всі майже десять років мого ректорства не було такого, щоб не отримали зарплату чи відправили когось у неоплачувану відпустку. Ми завжди знаходили можливості виплатити заробітну плату, допомогу та оздоровлення, преміювати тощо. При цьому ми зменшили витрати на утримання керівного апарату, в нас немає роздутого штату чи зайвого персоналу.

[caption id="" align="aligncenter" width="640"] Олег Семенюк. Фото Ігоря Філіпенка, CBN[/caption]

- Що не вдалося?

На жаль, не вдалося позбавитися того, що у нас оклади прив’язані до навчання, до контингенту.

Ми постійно в ситуації, коли правила гри змінюються вже після її початку. Десять років тому для університету була важливою кількість кандидатів і докторів наук, щоб були монографії, статті тощо, тепер скопус, базова освіта і таке інше. У нас були бакалаври, спеціалісти і магістри - це досить багато студентів, які навчалися на різних освітніх рівнях. Потім держава відмовилася від спеціалістів, залишаються бакалаври - чотири роки і магістри - два роки. Потім держава каже: ні, досить, бакалаври - чотири роки, магістри – півтора. Тобто лишаються півтора року, посеред навчального року від нас іде контингент, і ми маємо думати, як не скорочувати викладачів. Змінюються постійно й умови прийому. Плюс щороку корегується державне замовлення.

Ми не змогли поки що на науці та іншому заробляти стільки коштів, щоб забезпечувати викладачам суттєві додаткові виплати, але певні напрацювання вже є.

Університети конкурують між собою не лише якістю освіти, але і місцем розташування. Виш не може бути відірваним від міста, у якому він знаходиться, від регіону. Я як ректор розумію, що моїм співробітникам - усе одно, які є проблеми. Вони працюють і мають отримувати пристойну заробітну плату, і я маю реагувати на всі виклики та загрози.

- Які плани у разі перемоги на виборах?

- Перше і дуже важливе - сторіччя університету, це знакова подія і вікно можливостей. Ми вже і в міністерстві узгодили певні програми, і зі спонсорами про дещо домовились. У нас є головний корпус, який треба трохи відреставрувати, зробити більш привабливим внутрішній «гімназійний» дворик, актову залу тощо. У напівпідвальному приміщенні хочемо зробити галерею, щоб наші студенти та викладачі виставлялися, й інших будемо запрошувати. Окрім цього, ця подія дає нам змогу проілюструвати, як розвивався навчальний заклад, яке його місце в регіоні.

Ми продовжимо роботи з енергозбереження, плануємо створити студентський коворкінг. Хочемо розширити потужності інтернет-каналу та нашої мережі, адже дистанційка нікуди від нас не подінеться, хоча б епізодично, але в найближчі роки буде. Практично довели до розуму стадіон, реставрували приміщення факультету фізвиховання, хочемо і спортзал зробити таким, щоб на нього приємно було поглянути. Внутрішньо він нормальний, але зовнішньо -треба утеплювати.

Подали документи в міністерство на програму студентських гуртожитків. Ми у третьому й четвертому гуртожитку ремонт у блоках поробили, кухні, душові, бойлери на всіх поверхах. А ця програма передбачає й утеплення, і заміну систем опалення, і - найголовніше - заміну електромережі. До речі, останні п’ять чи шість років кращий у місті - наш перший гуртожиток, ми його модернізували, відмовилися від газу і поставили електроплити, зробили додаткові побутові кімнати тощо.

Зробили також проектні документи по протипожежній безпеці, будемо чекати на фінансування.

Ще у вересні ми збільшили кількість працівників у нашому центрі, який займається абітурієнтами. Нещодавно провели черговий онлайн день відкритих дверей, запустили рекламну кампанію, робимо відеоподорожі університетом. Встановили доплати викладачам, які безпосередньо працюють з абітурієнтами. Ми поновили роботу з набору іноземних студентів. Фірми, які ними займаються, говорять, двадцять другий рік буде роком оживлення в цьому сенсі. Ми плануємо ще проліцензувати групи з повністю англомовним навчанням, особливо це стосується магістерських і докторських програм. Також запустили процес ліцензування підвищення кваліфікації викладачів, хочемо замкнути частину перепідготовки вчителів середньої школи на себе. Попит є, крім того, це дозволить нашим викладачам мати ще один складовий елемент заробітної плати.

Намагаємось - і будемо активно це робити далі - пристосувати університет під інклюзію, щоб було зручно всім.

Ми говоримо, що університет має бути освітнім, культурним, спортивним центром. Але це має бути системно. Закінчиться карантин - і ми знову побачимо науковців, спортсменів, митців, які доповідатимуть, виступатимуть і змагатимуться на наших майданчиках.

Багато кажуть, що повинен змінюватися менеджмент. Менеджмент - це не тільки ректор. Я у своїй програмі написав, що на деякі адміністративні посади, на які не передбачений конкурс, конкурс усе одно маємо проводити. Проблема не столичних університетів ще і в тому, що є певний брак ініціативних кадрів, які можуть виходити за меж своєї звичної діяльності.

Будемо і далі працювати з органами влади, громадськими організаціями, спонсорами, меценатами.

- Плануєте відкривати нові спеціальності?

- За останні п’ять років ми відкрили з десяток освітніх програм. Не завжди це дає очікуваний ефект, але маємо експериментувати й іноді ризикувати.

Так, торік ми проліцензували спеціальність «хімік-лаборант». Аналіз ринку показав, що в області є десятки вакансій, починаючи від державної санітарної служби і закінчуючи приватними підприємствами, однак у 2020-му набір не відбувся, будемо намагатися зробити його у 2021-му. Плануємо розгорнути активну підготовку з ліцензування бакалаврської програми з акцентом на економіку. Нам треба зайняти ніші, в яких поки нікого немає.

Ми стали домівкою для університету третього віку «Натхнення», там шістсот студентів. За ними пішли гроші - у них є спонсори, є гранти, держава розглядає можливість фінансування концепції освіти все життя. Плануємо розширити цей спектр нашої діяльності також.

У нас є ліцей, відсотків п’ятдесят його випускників - наші абітурієнти. Свого часу було шість класів, зараз - п’ятнадцять. Намагаємося разом з адміністрацією ліцею відкривати класи по профілю спеціальностей, які мають перспективи розвитку. Нещодавно відкрили мистецький клас, розглядаємо можливість набору у класи спортивного профілю.

- Купа проблем, з якими доводиться стикатися ректору... Хочу зрозуміти вашу особисту мотивацію. Навіщо вам ця посада?

- Дружина теж мене питає: «Навіщо воно тобі потрібно?» Не хочу втрачати ініціативу. В мене ще є здорові професійні амбіції й головне - бажання завершити те, що почали. Є певні орієнтири, яких я досягнув, і є ті, які я хочу перевершити.

Найголовніше - я розумію, що і як треба робити, щоб університет і далі нормально існував і розбудовувався.

У чому головний нюанс ректорської посади? Тебе обирає колектив, а контракт підписує міністр. І там написано, що ти маєш слідкувати за співвідношенням викладач-студент, університет має стільки-то заробляти, стільки-то витрачати. Держава вимагає від тебе економити, не розширювати штат, проводити тендери й не витрачати зайві кошти тощо. З іншого боку, ти маєш влаштовувати колектив. Починаєш скорочувати кількість викладачів, щоб дотриматися відповідного співвідношення з контингентом, а тобі кажуть: «Та ну що ж ти, ми ж за тебе голосували». Я, йдучи на наступний термін, не боюся вже за свою посаду, не боюся «міністерства». Для мене більш важливо бути корисним для колективу, тому що це не просто викладачі, співробітники, студенти, які тут працюють і навчаються, це – важлива частина мого життя.