Як виграти вибори мера і не стати ним. Інтерв’ю з екс-першим заступником міського голови Кіровограда Михайлом Цимбаревичем

Три роки керувати обласним центром в умовах тотальних боргів на грані банкрутства. Виграти вибори та не стати міським головою. Про це і не тільки журналіст CBN поговорив з Михайлом Цимбаревичем.

- Як полковник СБУ потрапив у місцеве самоврядування?

- Я почав працювати тоді ще в КДБ і застав там офіцерів, які пройшли війну. Тоді існувала така практика: щоб отримати нове звання, потрібно мати право на нову, вищу посаду. А посада повинна бути вільною. Звання та посада давали невелике доповнення до зарплати. Наприклад, я коли почав працювати, нараховували 205 карбованців, на руки отримував 187. В принципі зарплата непоганого інженера. А нове звання та посада додавали десь 15-20 карбованців. Тому тоді існувало неписане правило: дослужив до пенсії – за посаду не тримайся. Ось так і я – як тільки прийшов термін – пішов на пенсію і жодного дня більше! Рівно 25 календарних років.

А прийти у команду Нікуліна мене запрошували декілька разів. Сам Олександр Васильович приїжджав і пропонував посаду першого заступника. Разів десять такі розмови вели. Ще до виборів, бо він розумів, що переможе. Ну, я і погодився, вмовили.

Коли попрацював вже десь місяць-півтора чи, може, трохи більше, розібрався в ситуації, в документах, у фінансах. Прийшов до Нікуліна і кажу: «Олександре Васильовичу, та ми ж банкрути!» У прямому сенсі ми тоді були банкротами: тільки по зарплаті в бюджетній сфері борг був більше 46 мільйонів гривень. Щоб зрозуміти, наскільки це багато, скажу що річний бюджет міста був тоді 36 мільйонів. А ще борги за комунальні послуги, а ще кредит від попередньої влади, який пішов на зарплати…

Треба Нікуліну віддати належне: він стратег. Він вишукував можливості вирішити ці проблеми, навіть мені спочатку здавалося, що незаконно. Наприклад, є підприємство, яке нам заборгувало, грошей у нього немає. Але є, припустимо, гравій. Іншому підприємству потрібен гравій, але грошей немає, проте є фарба. Знаходиться фірма, яка готова купити фарбу. Таким чином, через два-три ланцюжки (а інколи і більше) ми потроху почали гасити борги. Я спочатку вважав таку систему незаконною і виступав проти, але Олександр Васильович узяв закони, сів та показав, що в них заборони на такі взаємозаліки немає. Фактично це був такий собі «напівбартер». Це було законно, але туманно. Десь у чомусь доводилося поступатися в цій ситуації, домовлятися за нижчу ціну. Так і виходили з ситуації. І вийшли.

- Кажуть, ви виграли пляшку коньяку в якогось керівника. Було таке?

- Це була цікава історія, але я нічого не вигравав. Тоді були величезні борги за усіма комунальними закладами. Хтось ще пам’ятає про «віяльні відключення». Тоді ж відключали все: садочки, лікарні, школи. Ми намагалися якось вирішити цю проблему. В нас є ТЕЦ! На той момент вона була комунальним підприємством, бо саме Олександр Нікулін зміг цього добитися. До речі, мені багато разів пропонували потім здати її в оренду, але я завжди відмовляв, у першу чергу тому, що вона здатна виробляти електроенергію. Ми купували тоді електроенергію по 29 копійок, а собівартість її на ТЕЦ була вісім копійок. Але подати її на місто ми не могли: усі мережі належали обленерго. Обійти їх теж неможливо. Почали переговори, а вони показують постанову Кабміну, за якою нам відмовляють через борги. Бюджетна сфера мала мільйонні борги по комунальних платежах, і перед обленерго в тому числі. Тодішній керівник погодився дати доступ, але поставив умову: за місяць погасимо один мільйон боргів – зможемо далі користуватися мережею для власної електроенергії. Домовилися таким чином: через 25 днів зв’язатися та знов обговорити цю тему. Я п’ять днів собі запасу зробив, щоб, якщо не зможемо погасити борг, ще щось придумати. Ми тоді ТЕЦ ввімкнули на майже максимальну потужність – виробляли стільки тепла, що люди скаржилися, що в квартирах спека. Я тоді виступав і сказав: «Відкривайте вікна, не бережіть тепло, бо нам його дівати нема куди». Справа в тому, що частково теплообмінники ТЕЦ були знищені ще до нас, а при виробництві електроенергії виробляється багато зайвого тепла. Ми навіть тоді розглядали питання перекинути трубу через Ковалівський міст, щоб опалювати й правий берег Інгулу. Електроенергію цю ми поставляли тільки для бюджетної сфери: водоканал, теплогенеруючі підприємства. Пощастило окремим домам, які були поруч зі школами, лікарнями, дитячими садочками. Тим, де технологічно складно було їх відокремити.

За п’ять днів до кінця терміну заходить до мене секретарка і каже, що прийшов голова правління «Кіровоградобленерго». А я думаю, в чому ж справа? Ми наче гроші перераховуємо на погашення боргу, поточні проплати теж йдуть. Що ж трапилося? Він зайшов, дістав з портфелю пляшку коньяку та цукерки і каже: «Розповідай, як ви це зробили! Я ж знаю ваш бюджет – це неможливо!» Так що я не вигравав, він сам приніс.

А взагалі я переконаний: усі підприємства інфраструктури життєзабезпечення повинні бути в комунальній власності. Крапка! Подивиться зараз на наші підприємства, що в оренді: ЦНТІ УНГА чи вже банкрут, чи просто в стадії? Рахунки там арештовували, робітники мали проблеми з зарплатами. Думаєте, зараз краще? А той мільйон на погашення боргу ми отримали якраз завдяки нормальній роботі комунальних підприємств.

ЧИТАЙТЕ ЩЕ ІНТЕРВ’Ю

• Головний лікар Кіровоградського обласного госпіталю для ветеранів розповів, коли можна знімати карантин
• Вчитель майбутнього, директор майбутнього. Інтерв’ю з директоркою Гімназії новітніх технологій
• Директор ЛШМД Руслан Іванов: «Процес перетворення закладу на лікарню ХХІ століття триває»
• «Епідемія боїться порядку». Інтерв’ю з мером Кропивницького Андрієм Райковичем
• Ректор інституту «Ельворті» Сергій Дубровський: «Карантин сплутав наші плани»

- У 2002 році ви йшли на вибори міського голови, прекрасно розуміючи, які там проблеми. Навіщо воно вам було?

- Рішення таке приймав не спонтанно, а довго думав. Дружина про моє рішення дізналася з газет і спитала так само. Я тоді відповів: «Це єдина можливість довести, що Нікулін не винний». До речі, ці вибори були фактично безкоштовними, з мінімальними затратами. Власних збережень майже не було: бізнесом не займався, допомогли друзі, які підтримали, та люди, що повірили і працювали на волонтерських засадах. Хоча тоді це слово майже не використовувалося. Я взяв відпустку та навіть на зустрічі з виборцями на власних «Жигулях» приїздив. Хоча ловили мене: якось після зустрічі з виборцями на Ковалівці йду до машини, а за мною люди від Антоньєвої з камерою: чекають, коли службова машина під’їде. Сідаю у власну «шістку» і залишаю їх з розчарованими обличчями… Тоді ще Антоньєва запустила фейк про те що вона перерахувала місту податками 400 мільйонів, а ми їх розікрали. Я звернувся у податкову і отримав від них довідку про податки, які залишилися місту від усіх підприємств Ганни Антоньєвої: рівно 11 тисяч гривень за чотири роки! На черговій зустрічі з виборцями чекав цього запитання та відразу довідку їм: бреше ваша Антоньєва. А через день-два приходить до мене сама Ганна Петрівна і з порогу: «Ми так не домовлялися!» Їй відповів, що ми ніяк не домовлялися. А якщо хтось буде брехати про мене, я буду захищатися. Пішла, грюкнувши дверима.

А я тоді переміг. Адже набрав більшість голосів, але рішення народу скасували в суді. Того разу вибори одночасно проводилися в міську раду, обласну, районні, Верховну по списках та мажоритарці і на міського голову. Шість бюлетенів на руки! Величезні черги на дільницях призвели до того, що люди почали заповнювати їх перед кабінками для голосування. Це порушення і стало підставою визнати вибори міського голови такими, що відбулися з порушеннями. А по всіх інших виборах такі ж самі порушення не вплинули на результат? Я в суді запитав про це, але відповіді не отримав.

Коли приймав рішення про участь у повторних виборах, отримав кілька попереджень. Спочатку напали та розбили голову кастетом, сказали, щоб думав. Другий раз було так: позрізав сухі гілки у палісаднику біля дома та почав їх палити. Десь за пів метру до мене в землю врізалася куля. Такий собі жакан з мисливської рушниці. Чи то промазали, чи просто попереджали – я не знаю. Звернувся тоді до правоохоронців, знайшов і зберіг її. А у відповідь – нічого. Жодна структура не зреагувала. Тож вирішив не ризикувати заради родини.

- Я пам’ятаю, коли ви були депутатом міської ради та намагалися взяти собі в оренду землю. Тоді, здається, одного голосу не вистачило?

- Вистачило. Я ж стояв за трибуною і бачив, скільки людей руки підняли. Треба було 40 голосів, підняли руки «за» чоловік 45-50, рахункова комісія сказала: 39. Просто «правильно» порахували. Ця моя спроба – як обурення на те, що творили з землею міста депутати. Тоді дерибанили землю, хто як хотів, ось я і вирішив перевірити: подав свою заявку на землю під будинком міської ради. Але хтось зрозумів та дав команду «правильно» порахувати. Ну то вже було, коли я вирішив вийти з депутатського складу. Я розраховував на інше, коли йшов у депутати: на можливість захищати інтереси усієї громади, а не окремих її членів.

- Як ви оцінюєте ситуацію в країні зараз? З новим президентом, урядом, політикою.

- Ну які наші сподівання: може, десь, хтось. Усі ці лозунги «Весна прийде - садити будемо» та всі інші ми вже чули, а ось результатів не бачили. Згадайте того ж Ющенка. Тут так само: весна прийшла, розсаду посадили, а все інше десь ділося. І це – не вина президента. Я знаю, що зараз не кращий час, щоб хвалити Комуністичну партію, та і я взагалі завжди критично до неї ставився, але вважаю, що там була дуже якісна система відбору. Толкових людей відстежували з самого низу та брали на замітку. Спочатку залучали до низової партійної роботи, потім – райком, з райкому – обком, а звідти вже - в Київ чи Москву. З одного боку, була можливість зробити кар’єру, з іншого – вимивалися мозки. Як у прямому, так і в переносному сенсах. Але система була. Зараз такої системи немає, ніякої системи немає. Більш того, розумні вже «вимилися», тож і беруть до влади знайомих, а не розумних. От Зеленський був хороший режисер, продюсер, актор. А команди професіоналів у нього нема. Прикро те, що вони, професіонали, в країні є, але знайти їх складно – відсутня система пошуку.

- Мабуть, саме тому призначають друзів дитинства, знайомих та знайомих знайомих на посади, сподіваючись замінити професіоналізм особистою відданістю...

- І це теж, але в першу чергу треба залишати тих професіоналів, які вже є в системі. А в нас – вже традиційно: новий очільник приводить нове керівництво на всіх рівнях. У нас не може виникнути інтелектуальна еліта - просто не встигає.

А ось Нікуліну свого часу вдалося зібрати команду справжніх професіоналів. Це, мабуть, був його талант. Можливо, саме тому він і успіхів у бізнесі досяг, бо вмів знаходити потрібних людей, міг вірно оцінити особистісні та ділові якості людини. І хоча більшість з команди, та і сам Нікулін, не мали досвіду роботи в органах влади, але моральні якості та загальні знання дозволили швидко навчитися і виконувати роботу якісно. Як доказ можна сказати, що після арешту Нікуліна місто не зупинилося, місто розвивалося. Хоча палиць у колеса вставляли багато. Команда встигла спрацюватися і почала працювати на благо міста навіть у таких надскладних умовах протистояння з обласною та центральною владою. До нас в приміщення міськвиконкому і автоматники вривалися, шукали компромат. Як не знайшли – Олександра Нікуліна підставили та посадили, проти нашої команди налаштували майже весь депутатський корпус. А ми працювали, і закони не порушували, і про інтереси містян дбали. Хтось з наступних керівників укладав договори про ремонт доріг з гарантією на три роки: якщо за три роки буде хоч мала щілина, то повний ремонт роблять за власний рахунок? 18 років тому ми зробили ремонт вулиці Мєдвєдєва (це біля стадіону), і до цього часу вона більш-менш стоїть.

А якість роботи команди визначити просто: після оголошення результатів виборів ми передали місто новому голові без боргів по зарплаті перед бюджетниками.